Першим приміряв на себе мантію упорядника Максим Стріха — поет, перекладач, літературний критик. Книга називається просто: «Здолавши півшляху життя земного...: «Божественна Комедія» Данте та її українське відлуння». Майже чую іронічні зауваження стосовно «українського відлуння» — знову намагаються довести, що Король Артур і Стоунхендж мають українське коріння... Але у цьому випадку все неабияк обґрунтовано, ретельно досліджено та переконує мовою фактів. Почати хоча б з епіграфу перед новітнім перекладом: «У моєму страшному житті, коли в мене залишалася надія тільки на Господа Бога, у великих рядках мудрого Данте я знаходив відвагу й утіху...» Їх залишив по собі автор першої демократичної Конституції в Європі, гетьман України Пилип Орлик.
Власне, сама книга складається з трьох основних частин. Перша: слово до читача, контекст у якому творилася «Комедія» з елементами біографії великого італійця та ґрунтовна розвідка «Данте й Україна» (автор усіх текстів — Максим Стріха). Друга, що слугує за основу тому, останній в часі та, за визнанням фахівців, найкращий на сьогоднішній день, переклад перших одинадцяти пісень «Пекла» (перекладач М. Стріха). Третій розділ містить вірші українських поетів, через які проходить дантівська тематика, що містять прямі або завуальовані переспіви одного з найвизначніших творів світової літератури, згадується ім’я його автора.
Від появи перших друкованих перекладів українською минуло вже понад сто років. До адаптації «Божественної комедії» зверталися І.Франко (двічі брався, переклав «найцікавіші» моменти, написав невеличку монографію), Леся Українка (уривок з п’ятої пісні «Пекла»), Є. Драй-Хмара (переклав більшу частину твору, але доля вилученого НКВД рукопису невідома, дуже високий перекладацький рівень), П. Карманський (перший повний переклад «Комедії» українською, на жаль, далекий від досконалості, доопрацьовував М. Рильський), В. Барка (8 уривків з усіх трьох кантиків) інші. Зрештою, маємо неабияку українську Дантеану: тексти присвячені італійському поетові та подіям навколо нього. Починається вона віршем Лесі Українки «Забута тінь» (найвідоміший текст), а також вірші П. Куліша, М. Зерова, Ю. Клена, Л. Полтави, Я. Славутича, І Качуровського, Л. Костенко, О. Пахльовської... Серед вітчизняних дослідників творчості великого флорентійця В. Барка (дисертація «Божественна Комедія» Данте»), О. Білецький (розвідка «Поема Данте»), О. Домбровський («Данте в українських перекладах»), Г. Кочур («Данте в українській літературі»), М. Новикова («Українська «Божественна Комедія»).
Тема окремої розмови — контекст і паралелі Данте і Шевченко, Данте і Українка, Данте і Стус. Шевченко, за дослідженням упорядника, згадує Данте найчастіше від усіх поетів (хіба окрім Шекспіра). У своїх творах він не тільки прямо згадує ім’я італійця, а й умонтовує у власні вірші Дантові рядки. М. Стріха приводить такий приклад: «Немає гірше, як в неволі про волю згадувать» (Шевченко) і «...гіршого немає, як згадувать щасливу давню днину у злигоднях» (Данте). Невипадковість збігу українець підтверджує в листі до свого приятеля О. Бодянського: «Небіжчик Данте говорить, що в нашому житті немає гіршого лиха, аніж у нещасті згадувати про минуле щастя. Правду казав небіжчик флорентієць, я це на собі щодня відчуваю». У двох великих поетів чимало спільного — поети-вигнанці, що піднесли народну мову до рівня художньої літератури, за припущенням окремих дослідників (О. Забужко), творці «авторського» міфу нації. Втім, існують і альтернативні точки зору (Д. Наливайко).
Однак, не дивлячись на розлогий український контекст, повного «еталонного» перекладу вітчизняна література не має досі. Перекладу, який би займав таке саме місце, як, наприклад, російський варіант М. Лозинського. Хоча й останній не вважається остаточним — існує також «надзвичайно цікава перекладацька робота» А. Ілюшина, в якій враховано невнормованість італійської мови тих часів, розширена стилістика, поєднано церковнослов’янізми з просторіччям тощо. Вперше повний текст «Божественної Комедії» українською з’явився друком 1976 року — 1978 року фундаментальну працю Є. Дроб’язка вшановано літературною премією ім. М. Рильського. М. Стріха порівнює цей «в цілому, сумлінний переклад» з працею російського перекладача ХIХ століття Д. Міна: «попри немалу кількість цікавих знахідок український текст залишається дещо важкуватим і за художніми своїми якостями далеко не скрізь відповідає геніальному першотворові». На думку М. Стріхи, до появи власного «еталону» перекладач мусив би дотримуватись трьох основних принципів: відтворити поезію першотвору та стиль Данте, уникати перекладацьких дописок, обмежуватися перефразуванням у межах одного рядка та відтворити звукопис Данте. Окрім того, існують питання відтворення одинадцятискладових рядків українським силабічним віршем, збереження чи чергування жіночих (з наголосом на передостанньому складі) рим з чоловічими тощо.
В останньому розділі «Хто не знає, Данте, твого горювання...» (Данте Аліг’єрі у творчості українських поетів) ми зустрінемо ціле сузір’я імен: Т. Шевченко, П. Куліш, Л. Українка, І. Франко, М. Зеров, П. Тичина, Ю. Клен, Т. Осьмачка, М. Рильський, Г. Кочур, І. Качуровський, Л. Костенко, В. Стус, М. Новикова, О. Пахльовська, О. Ірванець. Вірш останнього датується 2000 роком.
Як запомітила рецензентка нової книги, письменниця Євгенія Кононенко, «цікаво, що структура Дантового Раю не стала надбанням масової свідомості, зате всі дуже добре знають, що в пеклі дев’ять кіл, і що пеклом водить такий собі Вергілій»... Поки що маємо навіть не всі кола, але непроста робота триває, і пан Максим обіцяє завершити її. Видання охарактеризували як «своєрідний путівник світами великого Данте», і з цим важко не погодитись. До речі, наступна книжка, що її обіцяють у рамках нового літературного проекту, це контекст до «Лісової пісні» Лесі Українки, який добиратиме професор Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Віра Агеєва.
