Ігор Йосипович був автором естрадних пісень, камерно-інструментальних композицій, творів для оркестру, музики для театральних вистав. Серед популярних творів були такі пісні:«Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш» — на слова Б. Стельмаха;«Ніби вчора», «Коханий» — на слова П. Запотічного;«Голубий сніг», «Лицарі» — на слова Анни Канич та інші.
Його творчість здобула визнання не лише в Україні, а й у США, Канаді, Німеччині, Польщі…
Нагадаємо, 28 травня 2000 року в лікарні швидкої допомоги у Львові помер Ігор Білозір, художній керівник ВІА «Ватра». Смерть настала від травм, отриманих внаслідок інциденту в кафе «Цісарська кава». Білозір та його друзі почали співати українські пісні, що викликало невдоволення іншої групи відвідувачів. Виникла бійка, в якій Білозіра було травмовано, його доставили до лікарні швидкої допомоги, де від отриманих травм він помер… Його поховано у Львові на Личаківському цвинтарі.
ДЕБЮТ У КІНО (ФІЛЬМ «КАРМЕЛЮК»)
— З Ігорем познайомився 1977 року, коли знімався у головній ролі у фільмі «Спокута чужих гріхів», — згадує кіноактор Іван ГАВРИЛЮК. — Нас звів докупи Іван Миколайчук.
Під час зйомок фільму «Кармелюк» до мене у готель завітав Білозір. До нас приєднався режисер стрічки Григорій Кохан, і за кілька хвилин розмови сказав: «Ігорку, завтра знімаєшся в кіно!..»
Для Ігоря рангів не існувало. Він однаково розмовляв із високопосадовцями так, як зі мною чи своїми друзями. Спина в нього не гнулася. Ігор Кохану сподобався. А наступного дня ми мали знімати сцену, де поранений Устим Кармелюк лежить у художників. Білозіра привезли на знімальний майданчик, до Палацу Потоцьких, кілька годин гримували. Коли ж знімали сцену, де на банкеті гуляє і розважається панство, настав «зоряний час» Білозіра у кіно. Кінорежисер запропонував Ігореві роль придворного співака Митницького. Роль епізодична, однак для нього була головною, адже в кіно знявся лише тоді, єдиний раз. Білозір «виконував» пісню «Гей, моя доле, болем поранена, як сіре поле». Вірш написав Борис Олійник, музику — Євген Станкович. А звучить виконання Віктора Шпортька. Вийшла велика ігрова акторська сцена. Його прізвище потім було зафіксовано в титрах. Фільм був шестисерійний, Ігор дебютував у четвертій серії. Головні ролі виконували Іван Гаврилюк, Наталя Сумська, Борислав Брондуков, Костянтин Степанков.
Кілька разів, коли я був у Миколайчуків, до них заходив Ігор Білозір. Обидва були життєлюбами і сміхунами, у розповідях зі сцен життя вони були найбільшими реготунами. Миколайчук дуже шанував Білозіра й Богдана Стельмаха.
Ігор написав багато доброї музики до кіна, та й сам він знімався у «Кармелюку». Він був добрим чоловіком, по-дитячому щирим... — визнавав легендарний український кіноактор Кость Степанков.
ФУТБОЛ. УБОЛІВАЛЬНИК ЛЬВІВСЬКИХ «КАРПАТ»
Композитор чудово розбирався у футболі, був палким багаторічним уболівальником: не цурався вдягнути спортивну форму і вийти на футбольне поле. «17 серпня 1994 року в рамках святкування 25-річчя виграшу львівськими «Карпатами» Кубка СРСР на стадіоні Україна відбувся матч між «Карпатами-69» і «Карпатами-94», в якому взяли участь львівські митці, серед яких був також Ігор Білозір. Я його запрошував на свої ювілеї — 50- і 55-ліття, — розповідає славнозвісний «Куля» — Ігор Кульчицький. — Він був ще й активним продюсером тих матчів, гуртував свої колег-митців. І досі зберігаю незабутні фото Володі Дубаса, де я на футбольному полі уславленого львівського стадіону «Україна» (в радянські часи — «Дружба») поруч із Білозіром, Іваном та Михайлом Мацялками, пузатим гумористом Дзюньом з гурту «Не журись!», музикантами «Ватри» і гурту «Соколи». Білозір міг влучно пробити по воротах, передати вивірений пас, вчасно щось підказати. На моїх ювілейних матчах Ігорко грав на позиції лівого нападника. Облюбував собі футболку з 11-м номером.
Чимало футболістів «Карпат» у різні роки були запеклими «вболівальниками» білозірівської «Ватри». Їх можна було побачити на концертах у філармонії, Оперному театрі, драмтеатрі імені Марії Заньковецької, на тих концертних майданчиках, де відбувалися святкові дійства. Ігорева «Ватра» справді була святом.
— Я заслухався піснями Білозіра. Вони мають особливий почерк і особливий магнетизм. Їх можна слухати вічно. Складно сказати, коли народиться ще хтось подібний до Білозіра, — каже легенда футболу Степан ЮРЧИШИН. — Нас розділяло лише два роки у віці, тому обидва мали багато спільного. Зійшлися відразу. Я знав багато доброго про нього, він — про мене. Ми симпатизували один одному завжди. В Ігореві не було нічого штучного, зарозумілого чи зверхнього. Був приземлений і завжди у пошуку. В ньому кипіла, вирувала й жила музика! З першої тієї зустрічі видавалося, що знайомі все життя.
МУЗИКА Й ПІСНІ ДО ВИСТАВ. ЛЬВІВСЬКИЙ ТЕАТР ІМ. МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
— Ми вважали Ігоря своєю людиною. У нас у театрі завжди для нього відчинялися всі двері, — каже режисер та актор Федір СТРИГУН. — Білозір стартував як самобутній театральний композитор набагато раніше, ніж нам обом пощастило разом працювати над нашою першою виставою. Прем’єра п’єси «Олекса Довбуш» (драматурга Василя Босовича) відбулася 23 березня 1985 року, за день до 30-го Ігоревого ювілею. Працювалося з ним легко, радісно. Музику любив писати вночі, тому засиджувалися до світанку.
Коли я від 1987 року став головним режисером Театру ім. Марії Заньковецької, він заходив до мого кабінету і ми не могли наговоритися на різні теми. У нього було вроджене чуття суспільної атмосфери, чуття соціуму. Він знав, де люди найбільше спотикаються, що їх найбільше хвилює…
Я дуже любив Білозірові пісні, співав їх. Мені пощастило кілька днів із ним спілкуватися в поїздці на Київщину, спочатку завітали до Театру ім. Івана Франка, потім вирушили до Переяслава-Хмельницького. Він щиро ділився своїми спогадами, своїми думками. Ось тоді Кость Степанков сказав Ігореві свою геніальну фразу: «Що це ти все написав?! Так не буває...»
