У видавництві «Музична Україна» (в серії «Бібліотека Шевченківського комітету») Т. Швачко видала книгу про легендарну оперну співачку, яка стала щирим і зворушливим документом любові до майстрині київської сцени і видатного педагога з вокалу, а єлей та офіціоз не торкнулися жодної з її сторінок...
Кожний виступ Євгенії Семенівни сприймався як довгоочікуване повернення легенди. Між собою всі студентки та й просто знайомі називали Мірошниченко Женею. Її оточувала особлива любов — так само щира і безпосередня, як сама Євгенія Семенівна — безкомпромісна і віддана мистецтву опери. Учениці охоче розповіли про те, як професор Мірошниченко їх підгодовувала, навчала, «виводила в люди», а то й давала прихисток у власних київських помешканнях (на Пушкінській, а згодом — на Терещенківській та поблизу Ярославового Валу). Поети писали про неї вірші...
Багато хто з шанувальників оперного мистецтва пам’ятає її Лючію. І ту, що вона співала замолоду, і останні вистави. Цю складну оперу Доніцетті («Лючія ді Ламмермур») Ірина Молостова поставила в Києві заради Мірошниченко. Серед останніх виступів співачки можна назвати Марфу у «Царевій нареченій» Римського-Корсакова та Мюзетту в «Богемі» Пуччині. А декому з наших сучасників пощастило чути її ще в моцартівській «Чарівній флейті», в партії Цариці ночі...
Ілюстровано книгу «Євгенія Мирошниченко» розкішно. Численні фотографії, які знаходимо на її сторінках, є дуже суттєвою перевагою рецензованого видання. Тетяна Швачко не обмежилася викладом давно відомих істин, які могли б слугувати лише символічним текстовим доповненням до ілюстрацій. Адже коментований фотоальбом, присвячений Євгенії Семенівні, теж мав би право на існування і користувався б попитом... Книга Т. Швачко — це результат копіткої роботи науковця і журналіста. Читаючи це видання, чуєш голос Євгенії Семенівни. Її розповіді про те, про що вона не завжди розповідала в інтерв’ю. Пряму мову співачки дуже тактовно доповнено поясненнями, коментарями, розлогими відступами, які допомагають читачеві якнайкраще зрозуміти, про що і про кого розповідає нам головна героїня книги. Якщо співачка наводить факт або ім’я, які не дуже відомі сучасникам, авторка бере слово і доповнює саме те, чого потребує читач. Тетяна Швачко переконливо змальовує особистість, уникаючи суб’єктивних мемуарів. Тут немає спроб автора підкреслити свою дружбу зі співачкою або свою виняткову роль у її житті. Хоча саме на цьому зазвичай будують зміст схожих книг. Разом із тим для читача врешті стає зрозумілим, що між авторкою та героїнею справді була найщиріша людська дружба. Але тим ціннішою вона виглядає, бо її не виставлено напоказ. А відтак, читач довіряє авторці та вдячно здійснює разом із нею неосяжну подорож у часі — від 1930-х років до квітневого ранку 2009-го, коли Україна і весь світ дізналися про те, що Євгенія Мірошниченко пішла у Вічність.
Загалом у книзі ми знаходимо сторінки літопису Національної опери України. Тут уміщено аналіз багатьох оперних партій, виконаних Євгенією Мірошниченко. Це вже інший, фаховий, музикознавчий аспект книги, який буде цікавим і для масового читача. У книзі є докладна бібліографія, фонографія та список репертуару співачки.
Нагадаємо, педагогічна кар’єра Мірошниченко тривала протягом 29 років. Це осібна сторінка її біографії, про яку варто розповідати окремо. Але хто тепер вирізнить, у чому найбільша заслуга Євгенії Семенівни? Для нас вона все одно залишається майстринею оперної сцени. І нова книга допоможе всім із вдячністю згадати про незабутню Женю...
