Останніми місяцями кінорежисер Нікіта Михалков став у Росії, наче телевізійна ведуча Ксенія Собчак, котру, за чиїмось влучним висловом, не вб’є навіть крапля нікотину. Правда, трусики свої режисер нікому не демонструє й нікого, слава Богу, не посилає на три літери. Але галасу навколо його постаті — ніби він став поп-зіркою. Правда, галас цей дещо іншого характеру. Михалков то напише політичного листа з пропозицією залишити Владіміра Путіна на третій президентський термін, то його фільм «Дванадцять» висунуть на американського «Оскара». А ось недавно стало відомо, що цей фільм отримав головний приз Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії. Ще раніше ця робота отримала «Золотого лева» Венеціанського фестивалю.
Дивно, але Михалкову ніхто не дорікнув, що ідею стрічки запозичено від американського режисера Сідні Люмета, який 1957 року зняв фільм «Дванадцять розлючених чоловіків», де так само, як і в михалковському фільмі, дванадцятеро присяжних засідателів ідуть до окремої кімнати та вирішують долю пуерторіканського підлітка, звинуваченого у вбивстві власного батька. Спершу одинадцятеро з них вважають, що хлопець винен, але в процесі обговорення співвідношення змінюється з точністю до навпаки — один за те, що винен, і одинадцять за те, що не винен. У михалковському фільмі все так само — тільки реалії не американські, а російські. Обвинувачений підліток не пуерториканець, а чеченець, котрий нібито вбив свого прийомного батька, колишнього офіцера російської армії. Але, мабуть, можна заплющити очі на такий собі плагіат, бо стрічка його зроблена вельми переконливо. Але найголовніше — вона прагне зруйнувати сучасні російські стереотипи, зокрема, про те, що чужий обов’язково ворог, що чеченець не може бути чесним і благородним.
Але от що дивно. Перипетії навколо «Дванадцяти» й імені Михалкова нагадують ситуацію з Радянським Союзом: Москва, з одного боку, закликала відмовитися від гонки озброєнь, а з іншого — докладала всіх зусиль, аби ця гонка тривала. Свого часу Михалков знімає чудовий фільм «Утомленные солнцем», який став розвінчанням сталінізму. «Дванадцять» — так само відстоюють гуманістичні цінності, котрі навряд чи сподобаються прихильникам сталінізму. І в той же час знаменитий режисер пише листа до уряду, де пропонує, всупереч конституції, залишити при владі того, хто сказав, що найбільшою трагедією минулого століття став розвал СРСР, того, чиї структури пропонують називати Сталіна найуспішнішим радянським керівником, а його репресії мільйонів людей виправдовувати необхідністю будувати велику державу. Невже для того, аби зняти антисталінське кіно, неодмінно треба прогнутися перед владою? Таки правда: «Умом Россию не понять».
