«Нім­ці не тіль­ки руй­ну­ва­ли, але й бу­ду­ва­ли Ки­їв»

Усім ві­до­мо, що про­тя­гом сто­літь у на­шій сто­ли­ці про­жи­ва­ло ба­га­то нім­ців, але піс­ля фа­шис­тської оку­па­ції про до­сяг­нен­ня ні­мець­ких вче­них, ді­я­чів куль­ту­ри та ар­хі­тек­ту­ри пе­рес­та­ли го­во­ри­ти.... Нап­рик­лад, ви­пус­кни­ця НМАУ ім. П. Чай­ков­сько­го Те­тя­на Пос­пє­ло­ва не зна­ла, що вчи­ла­ся в при­мі­щен­ні, в яко­му ра­ні­ше зна­хо­див­ся го­тель «Кон­ти­нен­таль», по­бу­до­ва­ний ні­мець­ки­ми ар­хі­тек­то­ра­ми Шлей­фе­ром та Бра­ут­ма­ном, але в па­м’я­ті за­ли­ши­ло­ся стій­ке пе­ре­ко­нан­ня, що Хре­ща­тик під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни зруй­ну­ва­ли... фа­шис­ти (а не ра­дян­ські вій­ська, ко­ли від­сту­па­ли з Ки­є­ва, як бу­ло нас­прав­ді).

Іс­то­рі­єю ні­мець­ких гро­мад в Ук­ра­ї­ні та ки­їв­ських нім­ців зок­ре­ма Пос­пє­ло­ва за­ці­ка­ви­ла­ся піс­ля то­го, як пе­ре­ї­ха­ла жи­ти до Ні­меч­чи­ни. Там, у міс­ті Аль­тен­бур­зі (Тю­рін­гія), ві­о­лон­че­ліс­тка ство­ри­ла та очо­ли­ла спіл­ку спри­ян­ня куль­ту­рам «Ре­не­санс». За ба­га­то­річ­ну та плід­ну ро­бо­ту на цьо­му те­ре­ні Те­тя­ні Пос­пє­ло­вій мі­ністр-­пре­зи­дент Тю­рін­гії Ді­тер Альт­ха­ус вру­чив зо­ло­ту ме­даль та по­чес­ну гра­мо­ту. Де­кіль­ка ро­ків Те­тя­на ви­но­шу­ва­ла ідею ство­ри­ти вис­тав­ку про нім­ців, які зро­би­ли свій вне­сок у ар­хі­тек­ту­ру Ки­є­ва. Для цьо­го во­на при­їж­джа­ла в ук­ра­їн­ську сто­ли­цю, з го­ло­вою по­ри­на­ла в ар­хів­ні по­шу­ки. Влас­не її ро­бо­та над про­ек­том, який пе­рет­во­рив­ся на справ­жнє дос­лід­жен­ня, роз­по­ча­ла­ся ще в Ні­меч­чи­ні. Як роз­по­ві­дає Пос­пє­ло­ва, їй вда­ло­ся знай­ти ба­га­то ду­же ці­ка­вих ма­те­рі­а­лів. На­пев­но, не всі ки­я­ни зна­ють, що на пер­шо­му по­вер­сі бу­дів­лі, де ко­лись зна­хо­ди­ла­ся ко­ле­гія Пав­ла Га­ла­га­на, ни­ні фун­кці­о­нує Му­зей лі­те­ра­ту­ри Ук­ра­ї­ни, а під час вій­ни там бу­ла стай­ня; або про те, що на Ас­коль­до­вій мо­ги­лі у ча­си оку­па­ції хо­ва­ли ви­щий ко­ман­дний склад Вер­мах­ту...

— Вис­тав­ка «Іс­то­рія нім­ців у Ки­є­ві» від­кри­єть­ся в Аль­тен­бур­зі в при­мі­щен­ні Лан­драт­самт 30 ве­рес­ня, — роз­по­ві­ла «Дню» Те­тя­на Пос­пє­ло­ва. — Са­ме цьо­го дня 155 ро­ків то­му в Ки­є­ві від­кри­ли па­м’ят­ник кня­зю Во­ло­ди­ми­ру, хрес­ти­те­лю Ки­їв­ської Ру­сі (в про­ек­ті цьо­го мо­ну­мен­та брав участь ні­мець — ака­де­мік Клодт фон Юр­ген­сбург). В екс­по­зи­ції вис­тав­ки пред­став­лятимуться стен­ди з іс­то­рі­єю роз­вит­ку ні­мець­кої гро­ма­ди в Ук­ра­ї­ні: пор­тре­ти ні­мець­ких вче­них, про­фе­со­рів уні­вер­си­те­ту, ді­я­чів куль­ту­ри та мис­тец­тва, ма­люн­ки та фо­тог­ра­фії спо­руд, по­бу­до­ва­них ні­мець­ки­ми ар­хі­тек­то­ра­ми, мо­ну­мен­ти, ство­ре­ні ні­мець­ки­ми скуль­пто­ра­ми. Ми з япон­ською пі­а­ніс­ткою Ма­са­ко Ка­та­но-­Дорш взя­ли на се­бе му­зич­ний суп­ро­від вис­тав­ки. Ви­ко­на­є­мо тво­ри Глі­є­ра, Блу­мен­фель­да, Ба­ха та Ре­ге­ра. Пла­ну­є­мо, що на­ша вис­тав­ка бу­де де­мон­стру­ва­ти­ся в ба­га­тьох міс­тах Ні­меч­чи­ни. За­раз ве­дуть­ся пе­ре­го­во­ри з По­соль­ством Ні­меч­чи­ни в Ук­ра­ї­ні та Інс­ти­ту­том Ге­те про те, щоб за­крит­тя вис­тав­ки від­бу­ло­ся в од­ній із сто­лич­них га­ле­рей Ки­є­ва.

— Те­тя­но, ви вив­ча­ли ар­хі­ви й на­пев­но зна­є­те, ко­ли по­ча­ла­ся іс­то­рія нім­ців в Ук­ра­ї­ні?

— На по­чат­ку XVI­II сто­літ­тя в Ки­є­ві вже іс­ну­ва­ла ні­мець­ка гро­ма­да, яка на­ра­хо­ву­ва­ла близь­ко 200 лю­дей. У ра­йо­ні ни­ніш­ньої Бес­са­раб­ської пло­щі в 90-х ро­ках XVI­II сто­літ­тя бу­ло від­кри­то ні­мець­ке кла­до­ви­ще. Але в 1812 ро­ці йо­го пе­ре­нес­ли до ін­шо­го міс­ця. Ар­хів­ні до­ку­мен­ти свід­чать, що нім­ці з’я­ви­ли­ся в Ки­є­ві ще в XVII сто­літ­ті. А ко­ли Ро­сій­ська ім­пе­рат­ри­ця Ка­те­ри­на II (нім­ке­ня за по­ход­жен­ням) ви­да­ла указ, у яко­му йшло­ся про те, що «кож­но­му доз­во­ле­но в ім­пе­рію на­шу в’їж­джа­ти», до Ки­є­ва по­тяг­нув­ся на­товп пе­ре­се­лен­ців із Єв­ро­пи, се­ред яких бу­ло ба­га­то ет­ніч­них нім­ців (їх при­ваб­лю­ва­ло те, що за за­ко­на­ми Ка­те­ри­ни во­ни мог­ли від­кри­ва­ти свою спра­ву та не пла­ти­ти по­дат­ки)...

— Хто з ві­до­мих осо­бис­тос­тей жив у на­шо­му міс­ті?

— Ба­га­то хто. Наз­ву де­кіль­ка імен. З 1914 по 1920 ро­ки рек­то­ром Ки­їв­ської кон­сер­ва­то­рії був ле­ген­дар­ний ді­яч му­зич­ної куль­ту­ри, ком­по­зи­тор, ди­ри­гент, пе­да­гог Рей­нгольд Мо­рі­цо­вич Глі­єр (ни­ні йо­го ім’я но­сить Ки­їв­ське дер­жав­не ви­ще му­зич­не учи­ли­ще). До ре­чі, йо­го бать­ко (Ер­нест Мо­ріц Глі­єр), урод­же­нець Сак­со­нії, був май­стром вал­торн. Спо­чат­ку він пра­цю­вав у му­зич­ній май­стер­ні В. Кор­ча­ка, а по­тім сам став влас­ни­ком май­стер­ні мід­них та де­ре­в’я­них ду­хо­вих інс­тру­мен­тів.

Для Ки­є­ва ба­га­то що зро­бив рід Бун­ге, який по­хо­дить зі Схід­ної Пру­сії. Ге­орг Фрід­ріх Бун­ге — хі­мік, бо­та­нік, фар­ма­цевт — зас­ну­вав Еван­ге­лій­но-­лю­те­ран­ську гро­ма­ду в Ки­є­ві, від­крив ап­те­ку, пер­шу в міс­ті та краї. За­раз там фун­кці­о­нує Му­зе­й-ап­те­ка. З вось­ми йо­го си­нів п’я­те­ро ста­ли ме­ди­кам. Су­час­ни­ки Ки­їв­ську са­ди­бу Бун­ге по­рів­ню­ва­ли з Пе­тер­бур­зькою кун­стка­ме­рою. Там бу­ло ба­га­то зіб­ра­них та ви­го­тов­ле­них влас­но­руч ре­чей — ба­ро­мет­ри, тер­мо­мет­ри, ме­да­лі, то­кар­ні ро­бо­ти та дос­лі­ди з елек­три­ки. Онук Бун­ге трид­цять ро­ків був про­фе­со­ром, три­чі йо­го оби­ра­ли рек­то­ром Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту.

За­ли­ши­ло­ся в іс­то­рії міс­та і ім’я пас­ти­ря лю­те­ран­ської цер­кви Гра­ля. 1787 ро­ку, ко­ли Ка­те­ри­на II від­ві­да­ла Ки­їв, во­на оці­ни­ла ро­бо­ту та на­віть приз­на­чи­ла йо­му від скар­бни­ці плат­ню в роз­мі­рі 300 кар­бо­ван­ців.

На ки­їв­ських Лип­ках про­жи­ва­ла кня­ги­ня С. Вік­тен­штейн, яка зіг­ра­ла важ­ли­ву роль у жит­ті зна­ме­ни­то­го ком­по­зи­то­ра Фе­рен­ца Ліс­та.

— Які бу­дів­лі та спо­ру­ди ство­ри­ли нім­ці?

— Їх ду­же ба­га­то. Нап­рик­лад, Во­ло­ди­мир­ський со­бор — про­ект ар­хі­тек­то­ра Іва­на Штро­ма, (всі ін­же­нер­ні ро­бо­ти та роз­ра­хун­ки зро­бив про­фе­сор, ар­хі­тек­тор, ін­же­нер Бе­рен­гардт). Йому та­кож на­ле­жить про­ект бу­дів­лі Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни Ук­ра­ї­ни, ко­лиш­ній Ка­дет­ський кор­пус.

1731 ро­ку до Ки­є­ва при­ї­хав ар­хі­тек­тор Йо­хан Гот­фрід Ше­дель. Він ре­кон­стру­ю­вав го­лов­ну дзві­ни­цю Со­фій­сько­го со­бо­ру, ве­жу та га­ле­рею цер­кви Різ­два Бо­го­ро­ди­ці на Даль­ніх пе­че­рах Ки­є­во-­Пе­чер­ської лав­ри та Клов­ський па­лац, де за­раз роз­міс­тив­ся Вер­хов­ний суд Ук­ра­ї­ни. Але най­більш зна­ме­ни­та йо­го спо­ру­да — Лав­рська дзві­ни­ця, по­бу­до­ва­на 1744 року, й до­сі най­біль­ша в Єв­ро­пі. Її ви­со­та 96 м 52 см. Ше­дель та­кож ре­кон­стру­ю­вав бу­ди­нок Мит­ро­по­ли­та в Со­фій­сько­му со­бо­рі. А в Ки­є­во-­Пе­чер­ській лав­рі по­бу­до­ва­но по­кої Мит­ро­по­ли­та за про­ек­том ні­мець­ко­го ар­хі­тек­то­ра Гіль­ме­ра.

У Воз­дви­жен­ській цер­кві (ближ­ні пе­чери Лав­ри) в 1769 ро­ці ні­мець­кий різ­бяр та ху­дож­ник Карл Шве­рін ви­го­ту­вав три­я­рус­ний іко­нос­тас, на­пи­сав ли­ки свя­тих та іко­ну «Воз­дви­жен­ня».

— Тож, ве­ли­чі ба­га­тьох пра­вос­лав­них свя­тинь ми та­кож зо­бо­в’я­за­ні нім­цям?

— І не тіль­ки пра­вос­лав­них. Дзві­ни­цю грець­ко­го мо­нас­ти­ря в сти­лі мо­дерн на По­до­лі про­ек­ту­вав в 1915 ро­ці ар­хі­тек­тор А. Ейс­нер. Зви­чай­но ж, лю­те­ран­ську цер­кву в го­тич­но­му сти­лі на ву­ли­ці Граф­ській (за­раз Лю­те­ран­ській, 22), ство­рю­ва­ли в 1856 ро­ці ні­мець­кі ар­хі­тек­то­ри Іван Штром та Пав­ло Шлей­фер. Во­ни ж по­бу­ду­ва­ли по­ряд при­ту­лок для бід­них при­хо­жан — дво­по­вер­хо­ва бу­дів­ля, яка піс­ля ре­кон­струк­ції ста­ла чо­ти­ри­по­вер­хо­вою, а ще Ка­те­ри­нів­ське учи­ли­ще та гім­на­зію.

На цій са­мій ву­ли­ці (за­раз Лю­те­ран­ська, 23) ар­хі­тек­тор Еду­ард Бра­ут­ман в 1900 ро­ці спо­ру­див особ­няк Ар­шав­сько­го, ві­до­мий го­ро­дя­нам як «Бу­ди­нок пла­чу­чої вдо­ви». А на те­пе­ріш­ній ву­ли­ці Го­ро­дець­ко­го в XIX сто­літ­ті кра­су­ва­ли­ся прес­тиж­ні бу­дин­ки знат­них ки­ян, ви­ко­на­ні в сти­лі «ві­ден­ський мо­дерн». 1886 ро­ку ву­ли­цю прик­ра­сив бу­ди­нок № 5, в яко­му лю­бив зби­ра­ти­ся то­го­час­ний сто­лич­ний бо­монд. Цю бу­дів­лю та­кож про­ек­ту­вав ні­мець Ге­ор­гій Шлей­фер. Елі­тар­на ді­лян­ка в цьо­му ра­йо­ні на­ле­жа­ла про­фе­со­ру ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту Ме­гін­гу. Йо­го са­ди­ба ма­ла прек­рас­ний сад з але­я­ми, які зго­дом ста­ли ву­ли­ця­ми. Піс­ля смер­ті Ме­гін­га ді­лян­ку прид­ба­ла до­мо­бу­дів­на спіл­ка, очо­лю­ва­на ар­хі­тек­то­ром Г. Шре­де­ром. 1898 ро­ку Шлей­фе­ром та Бра­ут­ма­ном там бу­ла по­бу­до­ва­на спо­ру­да Те­ат­ру Со­лов­цо­ва на 1105 місць, за­раз це Те­атр ім. І. Фран­ка. Їм та­кож на­ле­жить про­ект бу­дів­лі го­те­лю «Кон­ти­нен­таль» (1895—1897 рр.), де піз­ні­ше бу­ло від­кри­то му­зич­не учи­ли­ще, а зго­дом кон­сер­ва­то­рія, яка ни­ні має ста­тус На­ці­о­наль­ної му­зич­ної ака­де­мії Ук­ра­ї­ни ім. П. Чай­ков­сько­го. До ре­чі, пер­ши­ми вик­ла­да­ча­ми в кон­сер­ва­то­рії по кла­су фор­те­пі­а­но бу­ли та­кож нім­ці — Пфе­нінг та Кла­ус.

Ар­хі­тек­тор Ши­лє ре­кон­стру­ю­вав Ма­рі­їн­ський па­лац, ство­ре­ний зна­ме­ни­тим іта­лій­цем Рас­трел­лі. За йо­го про­ек­том у 1863 ро­ці по­бу­до­ва­но бір­жу (за­раз бу­дів­ля уп­рав­лін­ня спра­ва­ми Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів Ук­ра­ї­ни, а в 1871 ро­ці — кра­щий при­ват­ний уч­бо­вий зак­лад — ко­ле­гія Пав­ла Га­ла­га­на).

— Го­во­рять, що «Мис­тець­кий ар­се­нал» та ряд вій­сько­вих спо­руд та­кож бу­ду­ва­ли нім­ці?

— Аб­со­лют­но вір­но. 1788 ро­ку ство­рив про­ект «Ар­се­на­лу» вій­сько­вий ін­же­нер та ар­хі­тек­тор Йо­хан Мел­лер. Ця бу­дів­ля за­раз є роз­сек­ре­че­ною, її мож­на фо­тог­ра­фу­ва­ти. Я фотографувала її з дзві­ни­ці Ки­є­во-­Пе­чер­ської лав­ри.

Ін­же­нер Гот­ле­бен про­ек­ту­вав пе­рет­во­рен­ня ки­їв­ських фор­тець на фор­ти, а вій­сько­вий ін­же­нер Стру­ве в 1870 ро­ці по­чав бу­дів­ниц­тво за­ліз­нич­но­го мос­ту че­рез Дніп­ро, пер­шо­го в Ро­сії на ке­со­но­вій ос­но­ві. Він по­бу­ду­вав у Ки­є­ві внут­ріш­ню місь­ку за­ліз­ни­цю, виг­рав­ши в 1886 ро­ці кон­курс на кра­щий про­ект. А в 1892 ро­ці на її ба­зі від­кри­ли трам­вай­ну лі­нію (пер­шу в цар­ській Ро­сії та дру­гу в Єв­ро­пі). Стру­ве про­вів у міс­ті во­доп­ро­від, ство­рив сис­те­му га­зо­во­го ос­віт­лен­ня. Зав­дя­ки йо­му на ву­ли­цях Ки­є­ва з’я­ви­ло­ся біль­ше ніж 500 ліх­та­рів. Пот­ріб­но заз­на­чи­ти, що ар­хі­тек­тор при­був до ни­ніш­ньої сто­ли­ці Ук­ра­ї­ни в чи­ні штабс-­ка­пі­та­на, а дос­лу­жив­ся до ге­не­раль­сько­го чи­ну.

Місь­ку (ни­ні Пар­ла­мен­тську) біб­лі­о­те­ку роз­ро­бив ар­хі­тек­тор Е. Кла­ве. Ком­плекс бу­ді­вель пси­хі­ат­рич­ної клі­ні­ки (лі­кар­ні Пав­ло­ва) — ін­же­нер Геш­вент. А в 1901 ро­ці І. Кіт­нер спро­ек­ту­вав ар­хі­тек­тур­ний ан­самбль По­лі­тех­ніч­но­го інс­ти­ту­ту, який скла­да­єть­ся з шес­ти кор­пу­сів, ви­ко­на­них у «ро­ман­сько­му сти­лі». Го­лов­ний кор­пус має дов­жи­ну 260 мет­рів.

1901 ро­ку ака­де­мік ар­хі­тек­ту­ри В. Шре­тер здійснив роз­ро­бку про­екту Опер­но­го те­ат­ру на 1628 місць із прек­рас­ною акус­ти­кою в сти­лі «фран­цузь­ко­го ре­не­сан­су». Йо­му та­кож на­ле­жить про­ект Опер­но­го те­ат­ру в Дрез­де­ні.

За про­ек­том Р.Ф. Мель­це­ра ство­ре­но Му­зей за­хід­но­го та схід­но­го мис­тец­тва (за­раз Му­зей мис­тецтв ім. Бог­да­на та Вар­ва­ри Ха­нен­ків). А Бес­са­раб­ку в сти­лі «ук­ра­їн­сько­го мо­дер­ну» по­бу­ду­вав ні­мець Г. Гай.

1939 ро­ку на дніп­ров­ських кру­чах під­но­сить­ся бу­дів­ля Місь­кко­му ком­пар­тії Ук­ра­ї­ни, спро­ек­то­ва­на ар­хі­тек­то­ром І. Лан­гбар­том. За­раз тут зна­хо­дить­ся Мі­ніс­тер­ство за­кор­дон­них справ Ук­ра­ї­ни.

— А які ві­до­мі ні­мець­кі скуль­пто­ри пра­цю­ва­ли в Ки­є­ві?

— Пе­ре­ду­сім, це па­м’ят­ник Ве­ли­ко­му кня­зю Во­ло­ди­ми­ру, про який я вже роз­по­ві­да­ла. Йо­го ство­ри­ли ар­хі­тек­то­ри Тон та До­нальд-­Ма­ли­нов­ський та ні­мець­кий скуль­птор Клод фон Юр­ген­сбург. 1853-го во­ни роз­ро­би­ли про­ект, а 1855 ро­ку вста­но­ви­ли на Во­ло­ди­мир­ській гір­ці мо­ну­мент, який є сим­во­лом Ки­є­ва.

Бюст ро­сій­сько­му кла­си­ку Олек­сан­дру Пуш­кі­ну бі­ля 5-ї гім­на­зії (ни­ні Уні­вер­си­те­т тран­спор­ту), ви­го­тов­ле­ний до 100-річ­чя по­е­та, на­ле­жить Р.Р. Ба­ху. І на­віть па­м’ят­ник Та­ра­су Шев­чен­ку, який вста­нов­ле­но бі­ля Наці­о­наль­но­го уні­вер­си­те­ту, про­ек­ту­ва­ли та­кож нім­ці. Скуль­птор Ма­ні­зер та ар­хі­тек­тор Ле­він­сон виг­ра­ли кон­курс на спо­ру­ду мо­ну­мен­та Коб­за­рю. До ре­чі, па­м’ят­ник Та­ра­су Гри­го­ро­ви­чу вста­но­ви­ли на то­му міс­ці, де ра­ні­ше сто­я­ла скуль­пту­ра ца­рю Ми­ко­лі I, який від­пра­вив ук­ра­їн­сько­го по­е­та та ху­дож­ни­ка в три­ва­ле зас­лан­ня, що, по­годь­те­ся, ду­же сим­во­ліч­но: на міс­ці мо­ну­мен­та ти­ра­ну-­сат­ра­пу те­пер ви­со­чить ве­ли­кий Коб­зар, з ім’ям яко­го сим­во­лі­зу­єть­ся ук­ра­їн­ська на­ція...