Цей конкурс існує з 1950 року і в ньому брали участь молоді музиканти всього світу. Кожного разу конкурс проходить у різних номінаціях: фортепіано, клавесин, орган, скрипка, віолончель, вокал, флейта (номінації чергуються).
Цього року музиканти суперничали в трьох категоріях: фортепіано, клавесин, скрипка/барочна скрипка. За час існування бахівського конкурсу призові місця на ньому завоювали й імениті українські музиканти: Олексій Горохов і Лідія Шутко, а 2000 року троє українських клавесиністок отримали спеціальний приз видавництва «Беренрайтер», знаменитого кращими редакціями класичних творів...
Лейпциг — місто, відоме своїми культурними традиціями; воно пов’язане не лише з ім’ям Баха: тут у різний час жили Мендельсон, Шуман, Шиллер. А під егідою Лейпцизького БАХ-архіву перебувають, крім конкурсу, фестиваль, дослідницький інститут, унікальна книгозбірня, музей, який, як і офіс конкурсу, розташовано навпроти церкви, в якій працював і був похований великий композитор.
Нині змагання музикантів проходили в найпрестижніших залах Лейпцига, зокрема, в Гевандгаузі. Престиж конкурсу визначається розмірами премій (від 5 до 10 тис. євро) та складністю репертуару. Музика Баха неймовірно складна, дослідники досі продовжують знаходити в ній релігійну символіку, закодовані імена, а вибудувати композицію, почути все багатоголосся — велика праця для музиканта, що зважився виконувати бахівські твори. Попередній тур здійснювався за відеозаписом, було відібрано конкурсантів. Музичні змагання проходили в три тури (це біля 2,5 годин музики). До їх програми входили твори не лише Баха, але і його попередників та послідовників: Ф. Куперена, В.А. Моцарта, Ф. Мендельсона, сучасний твір (створений після 1970 р.). У вимогах конкурсу, окрім гри соло, музиканти виступали з оркестром і в ансамблі. А це є певною складністю, бо клавесиніст повинен виконувати свій акомпанемент двома руками, в той час як композитором записано партію лише однієї руки (!). Виконавець повинен уміти розшифрувати й зіграти гармонії, записані цифрами (звідси назва «цифрований бас»), прикрасивши їх відповідними стилю імпровізацією та орнаментикою. А соліруючи в супроводі оркестру старовинних інструментів, який традиційно грає без диригента, задавати ритм і темп, чуйно взаємодіючи з декількома десятками оркестрантів. Таким чином, музикант демонструє володіння різними виконавськими формами, стилями різних епох і навіть різними видами інструментів. У розпорядженні конкурсантів були клавесини декількох різновидів, кожен з яких відповідає певному стилеві: «італійський» клавесин з маленькими клавішами і різким звуком, «французький» — більший за розмірами і більш м’який за звучанням, та інші.
Характеризуючи конкурс, прийнято говорити про заангажованість (або незаангажованість) журі. Якщо судити про клавесинну групу, найбільш численну з трьох репрезентованих на цьому конкурсі (з 43 учасників 18 — учні членів журі). Їх переваги дещо відчувалися при оголошенні результатів проміжних турів, а з 9 лауреатів 3 також мали стосунок до суддів, будучи або їхніми учнями, або учасниками їхніх майстер-класів. Проте, їх гідний професійний рівень до певної міри знімав питання про суддівську несправедливість.
У нинішньому конкурсі брали участь дві українські клавесиністки, одна з яких зараз вчиться в Парижі, а інша — в Національній музичній академії України. Доволі було німецьких конкурсантів, а також виконавців із Японії та Китаю, які, досягши солідного професійного рівня, міцно влаштувалися в сучасному музичному середовищі. Росію було представлено лише однією виконавицею на клавесині, але в номінації «фортепіано» російських піаністів традиційно була велика кількість.
Призерами в номінації «Фортепіано» стали: Ірина Захаренкова, Естонія (I премія), росіянки Варвара Непомняща та Олена Воротко; серед клавесиністів — італієць Франческо Корті (I премія), фінський виконавець Ілпо Ласпас (2-ге місце, приз глядацьких симпатій) і представник французької школи Франсуа Гуерр’є (III премія). Місця з 4-го до 6-го також посіли європейські виконавці. Немає нічого дивного в такій розстановці сил: адже в Європі традиція аутентичного виконання старовинної музики (тобто на відповідних інструментах і у відповідній манері) розвивається давно та безперешкодно. Там старовинній музиці присвячено цілі навчальні заклади, вони в достатку забезпечені інструментами — клавесинами, клавікордами, піано-форте (попередник сучасного фортепіано), які в нас досі є екзотичними для широкої публіки. Проте, кафедра старовинної музики, яка існує в НМАУ, за час свого існування не раз заявляла про себе: відбулася безліч концертів, було зроблено чимало аудіозаписів, а студенти кафедри відвідували конкурси та фестивалі, займаючи там призові місця, брали участь у майстер-класах. Однак матеріальне становище українських музикантів не дозволяє придбати клавесин гідної якості. А всерйоз удосконалювати майстерність, не маючи власного інструмента — важко…
У скрипковій номінації переможцями стали Ельфа Рун Крістіндоттір (Ісландія, I місце; вона ж стала наймолодшою фіналісткою); Маюмі Хірасакі, Японія (II місце), і росіянин Дмитро Синковський (III премія).
Враження від бахівського конкурсу та його нинішніх лауреатів — дуже високе. Професійний рівень виконавців старовинної музики в світі захоплює професіоналізмом і майстерністю. Дуже сподобався слухачам лауреат II премії клавесиніст Ілпо Ласпас. Він уразив публіку найяскравішою індивідуальністю, темпераментом, щирою енергетикою, які примушували прощати йому часом зухвалі, недозволені прийоми гри на клавесині. А фіналістка, яка посіла 5-е місце в категорії «Скрипка», японка Машико Шимада, сподобалася благородною артистичною манерою, помноженою на бездоганне почуття стилю, якість і віртуозність гри...
До речі, потрібно відзначити високу організацію конкурсу. Його учасникам дозволялося безкоштовно відвідувати деякі музеї: наприклад, музей Баха і Музей музичних інструментів... У концерті, присвяченому закриттю конкурсу, брали участь три різні оркестри, — що також додає великої ваги всьому заходу. А на урочистому врученні призів директор конкурсу Роберт Левін і один із членів журі, піаніст Малкольм Білсон виступили в дуеті: один грав на клавесині, інший на піано-форте. Чарівність цього твору, в якому два своєрідних тембри гармонійно спліталися й перекликалися, в черговий раз довела, що класична музика невіддільна від сучасності, й вона дарує незабутні миті зустрічі з високим мистецтвом.
