Нонна Мордюкова — це ціла епоха радянського кіно. Чимало фільмів, які власне і зробили її зіркою, сьогодні здаються наївними і заідеологізованими. Але, дивна річ, ми продовжуємо їх дивитися, сміятися і плакати над ними. Вочевидь, є в них щось «головне» — безоглядність і щирість почуттів, сила характеру, потужність і міцність людської натури, всі ті якості, які цінуються в будь-які часи. І, безумовно, саме Мордюкова принесла їх на екран. І настільки переконливо, що більшість її героїнь ми мимоволі ототожнюємо з особистістю актриси. Актриси, яка фактично не знімаючись 17 років, продовжує залишатися зіркою кіно. Втім, її поява у головній ролі у фільмі Дениса Євстигнеєва «Мама» переконала всіх, навіть непримиренних критиків картини, що звання це Нонна Мордюкова носить цілком заслужено. Здавалося, у актриси починається новий творчий етап. І раптом Нонна Вікторівна робить публічну заяву: «Я більше не зніматимусь в кіно. Не хочу грати бабок!»
— Нонно Вікторівно, може ви зопалу сказали? Чим же будете займатися?
— Я не капризую і не рисуюся. Всьому колись настає межа. Моє рішення цілком зважене. Щоранку дивлюся на себе в дзеркало. Вік ніяким гримом не обдуриш. Грати старих баб мені не цікаво. За довгу кінокар'єру я розпещена хорошими ролями. Нехай краще глядачі запам'ятають мене за фільмами «Молода гвардія», «Проста історія», «Голова» («Председатель»), «Трясовина», «Одруження Бальзамінова». Сидіти без діла не стану. Є задумки написати продовження книги «Не плач, козачко». Життя ж бо довге прожила! Багато що побачила і пережила. Але це зовсім не означає, що сидітиму затвoрницею за письмовим столом. Поки є сили, хочу поїздити різними місцями, поспілкуватися зі своїми шанувальниками на творчих вечорах.
Актриса — це завжди міф! Епітет «літня» стає тавром. Якщо особисте життя не склалося, то у світських тусовках починають поширюватися чутки: грошей кури не клюють, живе з молодим коханцем, п'є до безпам'ятства.
— А де тут правда, де вигадка?
— Про мої великі гроші стали говорити після картини «Мама». Я не скаржуся. Гонорар цілком пристойний — $100 тисяч, та є одне але... Після торішньої серпневої кризи чверть суми всіх нарахувань осіла в банку. Її обіцяють виплатити лише через півтора роки. А поки я купила собі дві пари чобіт, шубу і посудомийну машину. Оце річ! Кращий подарунок для жінки важко вигадати. Спонсори піднесли брошку з діамантом, а режисер картини Денис Євстигнеєв на своїх плечах притягнув пральну машину. Я, можна сказати, новосeл. Вісім років тулилася в однокімнатній квартирі й ось недавно в'їхала в трикімнатні хороми. Досі не вірю, що тепер можу спокійно прийняти гостей, і за звичкою «живу» на кухні. Поліпшив мої побутові умови Урмас Отт. Я виступала в його передачі, чесно розповіла про свої «апартаменти»: 18-метрову кімнату і кухню — 8 кв. метрів. Цю передачу побачив Віктор Черномирдін (в ту пору прем'єр-міністр), зателефонував до Микити Михалкова (голови Спілки кінематографістів) і через десять днів я вже справила новосілля.
А про мужиків скажу словами своєї героїні зі стрічки «Голова», моїм партнером там був Михайло Ульянов: «Хороший ти мужик, але не орел!» Після невдалого заміжжя з В'ячеславом Тихоновим дуже хотіла мати сім'ю як у людей: люблячий чоловік, кілька дітлахів. На жаль, не судилося. Робила кілька спроб вже без ЗАГСу. Всі мої обранці були красиві як боги, але якісь хлипкі в житті. Залицялися ефектно: квіти, вірші, а потім мені на шию залазили. Годуй і песть їх — пацани! Один на 16 років молодший, інший на 10...
Що ж до випивки, то я кубанська козачка і в хорошій компанії можу «стопарик» прийняти. Запоїв у мене ніколи не було, навіть коли кішки на душі скребли.
— В'ячеслав Тихонов — перегорнута сторінка вашої біографії, чи серце ще щемить?
— Ніхто ні на кого не образився. З роками я зрозуміла, що ми просто не підходили один одному. Зі Славою стали жити разом з третього курсу ВДІКу. Разом знімалися у фільмі Сергія Герасимова «Молода гвардія». Я грала Уляну Громову, а він Володю Осьмухіна. Коли закоханість пройшла, то було вже пізно задкувати — я вагітна. Одружилися, 1948 року народився син Володимир. Відразу розлучатися соромно. Адже тоді інакше дивилися на шлюб. Поки жива була моя мама, ми існували разом цілих 13 років. А після її похоронів я на другий день віднесла заяву про розлучення. У Тихонова своє життя, сім'я, доросла дочка. Іноді телефонують мені вони, коли не можуть знайти Штірліца.
Моя найнезагойніша рана — загибель сина. Ось хто був кров від крові і плоть від плоті близький за духом. Володя міг нічого не говорити, а я його розуміла з напівпогляду. Талановита і дуже вразлива людина. Не уберегла його від поганої компанії. Поїхала на зйомки «Комісара», а він, вперше у 18 років, спробував наркотики. Лікарі витягли з того дурману. А тут інша напасть. Став пити. У 42 рочки «згорів» від зеленого змія. Тепер у мене лише одна відрада — онук.
— А ще злі язики кажуть, начебто у вас були романи з Сергієм Герасимовим і Василем Шукшиним?
— Сергія Аполлінарієвича Герасимова зустріла, коли мені було 19, а йому 41 рік. Не закохатися в таку розумну і талановиту людину було неможливо. Хтось із «доброзичливців» написав анонімку про негідну поведінку студентки та педагога. Розбирався інструктор ЦК КПРС , багато нервів нам попсував. Потім справу спустили на гальма, але через це я не отримала роль Аксинії в «Тихому Доні».
А от з Василем Шукшиним якась іскра пробігла на зйомках картини «Проста історія». Якось він запрошує мене на побачення. Я переміряла все вбрання, поки вибрала відповідне, йду, серце ладне вирватися. Ну, думаю, ось воно — щастя! А Васька мені й каже: «Ти книгу пишеш. Хочу з тобою порадитися щодо свого роману «Стенька Разін». Уявляєте, а я, дурепа, думала в коханні йому освідчитися.
— Нонно Вікторівно, до вас слава та визнання прийшли ще в студентські роки (за фільм «Молода гвардія» отримали Державну премію). На «зоряну хворобу» довго хворіли?
— Після «молодогвардійського» дебюту кінематограф про мене забув на цілих п'ять років. Потім запропонували дві ролі другого плану в стрічці «Повернення Василя Бортникова» і «Калиновий гай». Вони обидві виявилися невдалими. Навіть здавалося, що кіно поставило на мені хрест. 1954 року Михайло Швейцер покликав на проби «Чужої рідні» і, хоча керівництво їх забракувало, але мене режисер все ж затвердив на роль Стеши. За цю роботу мені не соромно. Я взагалі вважаю, що вартісних ролей у мене всього сім-вісім. Серед них — Вавілова («Комісар»), Федосія Угрюмова («Російське поле»), купчиха («Одруження Бальзамінова»), управдомша («Діамантова рука») і найостанніша картина «Мама», роль Поліни Юр'євої. Майже за всіма цими характерами стоїть загадкова жіноча душа.
— До цього переліку ви не включили фільм «Рідня». Адже він теж став етапним у вашій долі.
— Сценарій був написаний спеціально для мене. У нас підібрався хороший колектив: Богатирьов, Крючкова, Меньшиков. А верховодив усім Микита Михалков. Знущався наді мною як хотів. У першій перукарні, що трапилася, зробили перманент, у дантиста вставили золоту фіксу. Я коли глянула на себе, то ледь інфаркт не отримала. Микита всі мої зауваження слухав уважно, а робив по-своєму. Якось ми з ним зчепилися так, що до рукоприкладства дійшло. Я його за французьку сорочку так схопила, що всі гудзики відлетіли. А він, у свою чергу, мені теж багато «теплих» слів сказав. Це була істерика. Позначилася втома. Більше ніколи в житті до такого не скочувалася. Ми швидко помирилися. Микиту я люблю. Вважаю розмови про мій важкий характер маячнею. Просто коли режисер не знає як знімати, то свої невдачі відіграє на акторах. За Михалковим я готова йти й у вогонь, і у воду, навіть прибрати у квартирі, а це моє найбільш нелюбиме заняття. Ніколи не хворіла на «зоряну хворобу». Я людина сільська, від землі, добре запам'ятала слова своє матері: «Що вище злетиш, то болючіше падати!»
— Як ви оцінюєте свою останню картину «Мама»?
— Мені було цікаво попрацювати з молодим режисером. До цього з Денисом Євстигнеєвим ми зробили півторахвилинні новели «Російський проект» про залізничниць. Денис — це зовсім інше кінопокоління. На відміну від попередніх робіт, у фільмі «Мама» моя героїня має шість дітей. А історія сім'ї Овечкіних лише послужила поштовхом для написання сценарію. У фільмі сини розкидані по просторах колишнього Союзу. Знімати довелося на Чукотці, в Прибалтиці та Середній Азії. Сцену угону провели на чотирьох аеродромах — «Внуково», «Жуковський», «Шереметьєво» і «Чкаловський». На літаках зафарбовували сучасні емблеми. Нову білячу шубу, для придання потертості, носили по черзі я і Галина Волчек — мама режисера. Щоб добитися сиплості голосу я добу голодувала, а зуби стали коричневими через каву. Коли Денис сказав: «Треба заспівати», то я йому на вибір запропонувала кілька жалісливих творів. Він вибрав «Не губите молодость, ребятушки...». Вона, як мені здається, увійшла органічно в картину. Євстигнеєв просив грати на півсили, на півтонах і відразу попередив: «Ніяких сліз у кадрі!» Мені теж ці солоні ріки добряче-таки набридли. Особливо хочу виділити своїх партнерів. Женя Миронов — лапочка з волошковими очима, Миша Крилов — хитрун і дзига, Олег Меньшиков — «людина з зірки». Він живе у своєму світі, в який нікого не пускає. Ну, а якби мені скинути років 50, то я закохалася б у Володю Машкова — красивий, талановитий, простий, довірливий, одним словом — секс-символ!
Глядачі добре приймають фільм. На останньому «Кінотаврі» ми здобули приз за акторський ансамбль.
— Зараз чимало артистів кажуть, що до звань ставляться із значною часткою скептицизму. А ви регалії любите?
— Хто ж не любить, якщо тебе хвалять? Це вони лукавлять. Я звання народної артистки отримала у 49 років. Але найбільш несподіваний подарунок отримала від Британської кіноакадемії, котра назвала мене серед десяти кращих актрис світу. Значить, я не даремно прожила на світі.
— Адже є ще планета з ім'ям «Нонна». Не підкажете, де вона знаходиться?
— Її номер 2240 і знаходиться вона за зоряними мірками не так далеко: чи то за 214 мільйонів кілометрів від Землі, чи то за 24. Треба подивитися за каталогом, з цифрами я не дуже товаришую. Астрономи розказували, що в діаметрі вона 9 кілометрів. Так що всі друзі вміститися можуть...
