Ліга творчої інтелігенції Львівщини висунула на здобуття Шевченківської премії авторський колектив фонографічних серій «Духовна музика України» та «Персоналії».
Цю серію підготували: Богдан Козак (актор), Олександр Козаренко (композитор), Микола Кулик( диригент). Тяжко окреслити всю значущість зробленого цими митцями. Адже на сьогодні ці проекти включають 91 позицію: від давньої сакральної української монодії аж до першої «Української кафолічної літургії для хору та оркестру».
27 вересня 2005 року у Концертній залі Львівської філармонії сталася непересічна музична подія — прем’єрне виконання Архієрейської Божественної Літургії для хору та оркестру Олександра Козаренка у виконанні хору та оркестру капели «Трембіта» під орудою диригента Миколи Кулика. Ця мистецька акція викликала як щире захоплення і радісні емоції, так і певну трудність сприйняття і деяке здивування. Бо цей твір не вкладається у стереотипи літургійної музики східного обряду. Та пригляньмося до нього ближче і неупереджено: що ж хотів створити автор і наскільки це йому вдалося?
«Українська кафолічна літургія» талановитого львівського композитора Олександра Козаренка створена як архієрейська Служба Божа з нагоди 50-ліття Стемфордської єпархії у США з благословення владики Василя Лостина. Вона написана для незвичного для української церковної музики виконавського складу — мішаного хору, солістів, органу та симфонічного оркестру. Автор поставив собі за мету поєднати східну богослужбову обрядовість і західні композиторські техніки та виконавські засоби. Національна сутність цієї літургії виявляється, як інтонаційним матеріалом (давні українські літургійні піснеспіви), так і його композиторським опрацюванням у стилі українських класицистів (насамперед Бортнянського, а також «нової» школи початку XX століття). Тут автор залишається вірним власним творчим ідеям, які успішно реалізував у своїх попередніх творах — «Острозький триптих», «Страсті», «Богородичні пісні» та ін. Водночас автор зробив спробу, значну та вдалу, внести елементи модерних засобів європейських стилів, орієнтуючись на здобутки таких композиторів, як Верді, Пуччіні, Яначек, Чайковський, Рахманінов. Тобто, він намагається йти тим шляхом, що колись його прокладали у європейський мистецький простір Микола Ділецький, Андрій Рачинський, Дмитро Бортняський, Максим Березовський і Артем Ведель (і які були то результати!), зберігаючи при цьому православну сутність літургійних творів.
Та водночас це твір нашої доби, твір початку нового тисячоліття, у якому композитор об’єднує всі ці досить різні напрями в єдину композицію. Об’єднує увесь цей матеріал кількома структурами — мелодичними і гармонічними, — що виростають з цілотонового кластера, експонованого в оркестровому вступі Першого антифону. Контрастом до сфери діатоніки слугують романсові інтонації сольних і ансамблевих епізодів, а також пізньоромантичні гармонічні альтерації оркестрового супроводу. Додатковим контрастуючим чинником і, водночас, обновленим є епізоди хорового a capella (єктенії, кондаки, тропарі). Тож традиційна структура східного літургійного циклу вдало поєднується з усталеними принципами європейської кантатно- ораторіальної музики.
Виконавці з великою відповідальністю віднеслися до незвичайного творчого завдання. З одного боку, потрібно було донести дух і релігійну ментальність літургії східного обряду, а з іншого — подолати значні технічні і виконавські труднощі твору модерного і незвичайного для української Церкви. І слід сказати, що прем’єра вдалася. Вдалася тому, що капела «Трембіта» за останні 15 літ набула величезного виконавського досвіду саме у виконанні великих масштабних полотен — як української музики (Ділецький, Бортнянський, Вербицький, Людкевич, Колесса, Камінський, Козаренко), так і західної («Мессія» Генделя, «Реквієм» Россіні та ін.). Вдалася і тому, що композитор дуже вдало урівноважив релігійну та мистецьку парадигму Схід-Захід. Можна лише зауважити, що прем’єрне виконання було подекуди переобтяжене надмірною концертністю, підкресленим артистизмом, що є таким природнім для кожної прем’єри, хоч для прем’єри літургійної композиції є менше пожаданим. Та в цьому навряд чи можна вбачати великий гріх. Ошатна концертна зала Львівської філармонії, святково налаштована публіка, що заповнила усю залу, врешті, присутність цілого грона владик Української Греко-Католицької та Православної церков якнайкраще вплинули на піднесений настрій виконавців капели. Очевидно, слід подумати у майбутньому і про строго літургійне виконання цієї Архієрейської Служби Божої, зокрема, при записі на компакт-диску.
Окремо варто сказати і про автора проекту та продюсера Михайла Перуна. Саме за його ініціативи при фундації «Андрей» створюється серія «Духовна музика України», яка вже здобула визнання і вдячність численних шанувальників української церковної музики. Цінність проекту полягає не лише у створенні кінцевого продукту — компакт-диску. Це і пошук відповідної музики, і праця з виконавськими колективами, це і замовлення на створення нової літургійної і релігійної музики у провідних композиторів України, це, врешті, пошуки відповідних коштів і жертводавців. Тож проект має універсальний вимір і в цьому сенсі є унікальним в Україні.
Все це дає підстави сподіватися на відзначення авторського колективу фонографічних серій «Духовна музика України» та «Персоналії» найвищою нагородою України за розвиток традицій української духовної музики та їх іноваційні форми, їх презентації у світі.
