Попри всі пандемічні обмеження впродовж трьох днів слухачі мали нагоду наживо насолодитися фортепіанним речиталем, а також онлайн-концертами камерного оркестру Harmonia Nobile з Івано-Франківська та симфонічного оркестру Хмельницької філармонії. Своїми враженнями від одного із найстарших фестів класичної музики в Україні поділився його співзасновник, піаніст, композитор, професор, доктор мистецтвознавства Олександр КОЗАРЕНКО:
— Ми опинилися в дуже непростих умовах, тому змушені були проводити музичний форум у змішаному форматі — оркестрові концерти звучали у режимі онлайн. Мені випала честь відкрити фестиваль виконанням фортепіанних творів великого Бориса Лятошинського, 125-річчя якого ми святкуємо цього року. До речі, це був перший концерт у фойє Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича на новому роялі фірми August Fцrster, який з вересня прикрашає наш театр. Отже, попри всі негаразди, відкриття відбулося на новій локації при новому інструменті.
Потім відбувся успішний концерт камерного оркестру Івано-Франківської філармонії Harmonia Nobile (керівниця — Наталія Мандрика) з вишуканими творами доби бароко, а завершив фестивальну програму симфонічний оркестр Хмельницької філармонії двома першими симфоніями Людвига ван Бетховена, 250-річчя якого цьогоріч вшановує весь світ. Диригував оркестром випускник Львівської консерваторії, а тепер громадянин Японії, маестро Тарас Демчишин, який спеціально приїхав до Хмельницького. Симфонії прозвучали фантастично, я захоплений хмельницькими оркестрантами, їхньою майстерністю і культурою звуку. Також того вечора блискуче був виконаний Концерштюк для кларнета з оркестром Карла Марії Вебера. Солістом був сам Тарас Демчишин, адже за першою музичною освітою він кларнетист.
— Хто нині опікується проведенням фестивалю?
— На офіційному відкритті фестиваль привітав новий міський голова Коломиї Богдан Станіславський, який з перших днів свого перебування на посаді підтримує культуру. Історія фесту переживала різні події, але що би не відбувалося в нашій країні, щороку до дня уродин 1 грудня Анатолія Кос-Анатольського Коломиї стає сил провести це свято.
Я собі завжди ставлю питання: «Чому всілякі геополітичні негативи в державі не заперечують і не унеможливлюють проведення фестивалю?». І відповідь на це мені дав один із засновників фестивалю, колишній начальник Коломийського управління культури, вже покійний Сергій Козлов, який сказав: «За всі роки проведення фестивалю ні одна з державних інституцій, ні один із посадовців, коли чув ім’я Анатолія Кос-Анатольського не відмовив у допомозі, не відмовив у підтримці». Так сталося і цього року, я дуже радий, що нова влада у Коломиї, яка нарешті сформувалася, зрозуміла необхідність проведення важливого для міста музичного фестивалю. Цей фестиваль дуже згуртував коломийську громаду, він дійсно перетворився з події особистого життя на явище суспільного життя.
— Які фестивалі вам запам’яталися найбільше?
— Пригадую перший фестиваль, це був 1987 рік. У форматі форуму був гальовий (збірний. — Ред.) концерт із багатьма хорами, я також грав фортепіанний речиталь і пам’ятаю програму, яка включала Сонату Ференца Ліста, етюди Фридерика Шопена, Олександра Скрябіна. Впродовж цих 34 років всі видатні українські композитори, виконавці, музикознавці були на фестивалі, також було багато гостей із-за кордону.
Я не можу забути 10-річної давності фестивалі, один днів з якого був повністю присвячений музиці Шопен у виконанні провідних музикантів Краківського та Ягелонського університетів. Також був день, присвячений Михайлу Вербицькому — автору національного гімну, засновнику Перемишльської композиторської школи. Власне у той рік його ювілей збігся з шопенівським 210-літтям. Такі традиційні авторські концерти прикрашають програми кожного року. А цього року відзначаємо ювілей Бориса Лятошинського.
Фестиваль Кос-Анатольського є маленькою, але все таки запорукою того, що українська музика буде існувати. Хай може в скромніших формах, хай в не таких, як їй належиться, обставинах і умовах, але вона буде доступна як столичному слухачеві, так і мешканцям невеликих провінційних міст.
— Пане Олександре, ви маєте солідний перелік звань, нагород і відзнак. Ким насамперед себе відчуваєте: композитором, піаністом чи науковцем?
— Взагалі сумніваюся — чи я музикант. Але так Бог повернув, що я починав із піанізму і бачу, що закінчуватиму теж піанізмом. Маю ще декілька творчих проєктів, хоча кажуть, що планувати нічого не можна. Я дуже хочу за рік виконати програму з творів Нестора Нижанківського, а через два роки відновити всього Шопена, якого я колись грав. Тішуся, що зможу ці програми показувати на Коломийському фестивалі. Сподіваюся, що прем’єра фортепіанних творів Нижанківського відбудеться вже за рік у звичайному форматі публічного «наживо» концерту на ХХХV музичному фестивалі імені Анатолія Кос-Анатольського.
