Іван Марчук — один з небагатьох українських митців, ім’я якого відоме навіть далеким від мистецтва людям. Художник відомий у всьому світі — свого часу британська газета The Daily Telegraph віднесла його до сотні геніїв сучасності. Багато хто впізнає і роботи Марчука, створені в авторській техніці пльонтанізму — назва походить від слів «плести», «пльонтати», бо картини наче створені з густо переплетених ниток. Втім, на виставці «Іван Марчук. Генотип вольності», що нині триває у «Мистецькому Арсеналі», зібрано близько 120 дуже різних робіт — характерні пейзажі, філософські картини, абстракції.
«НАЧЕ ПРОБИВ ГОЛОВОЮ НЕБО...»
Своє мистецтво Іван Марчук порівнює з деревом: «Стрижень моєї творчості — наче стовбур дерева — цикл «Голос моєї душі». Перша гілочка цього дерева — «Пейзаж». Тоді я винайшов техніку і почав малювати у ній. Друга гілочка — «Цвітіння», зовсім інша. Третя — «Кольорові прелюдії». Далі — «Портрет». Потім — «Натюрморт». Я ненавидів цей жанр, але знайшов свій натюрморт, якого ніхто не робив. Далі пішли «Нові експресії» — 500 робіт, що створив в Америці. За ними — «Біла планета-1», «Біла планета-2», «Виходять мрії з берегів». «Десятий Марчук», десятий цикл — «Погляд у безмежність», дуже цільний».
ПЕЙЗАЖІ ІВАНА МАРЧУКА ПРОСЯКНУТІ СВІТЛОМ. НА ІЛЮСТРАЦІЇ — РОБОТА «ВЕСНЯНЕ СОНЦЕ НАС ВТІШАЄ», ВИКОНАНА В АВТОРСЬКІЙ ТЕХНІЦІ ПЛЬОНТАНІЗМУ
Абстрактні роботи з нового циклу — це вже не пльонтанізм. За словами автора, створювати їх було складно, бо техніка напрочуд філігранна: глядач не побачить ані мазка, ані лінії — все втаємничене. Іван Марчук розмірковує про свій «Погляд у безмежність»: «Близько 50 робіт створені в одному стилі, в одній техніці. Я їх навіть вивішую впритул одна до одної. Наче пробив головою небо і подивився, що там за одна велика фантастична картина. «Порізав» цю картину на шматочки і створив цей цикл».
«САМ СОБІ ХУДОЖНИК І КУРАТОР»
Герої фігуративних картин Івана Марчука часто, здається, занурені у себе, розмірковують про буття — і глядач починає робити це разом з ними. «Реквієм», «Відлетіли далеко птахи», «Загублені квіти», «Ми йшли, не знаючи дороги» — назви самі за себе говорять. Філософські роботи, буває, розчулюють глядачів до сліз — сам автор любить, коли люди на його виставках плачуть.
Світлом — містичним місячним або радісним сонячним — пронизані пейзажі Івана Марчука. Тисячі штрихів, немов тисячі ниточок, сплітаються у єдину картину — певно, через пльонтанізм проявляється зв’язок художника з батьком, який був майстерним ткачем. «Іван Марчук давно хотів зробити у нас виставку. У його творчості є багато робіт на зимову тематику, це якось співпадає з настроєм людей після різдвяних свят. Заздалегідь не планували цей проект, але вийшло, що у нас була можливість його зробити, а у Івана Марчука — бажання, — ділиться генеральний директор «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна. — Підготовка тривала близько місяця. Іван Марчук все робив сам — він завжди сам собі художник і куратор. У принципі, все запропоноване ним лягло в експозицію виставки».
«МОЯ МРІЯ — ЗАКОХАТИСЯ»
Художник, якому цього року виповниться 80 років, сповнений творчих планів. «Секрет моєї енергійності — у мене немає родини, немає жінки, я дуже вільний. І їм не смачну їжу, а корисну, — усміхається Іван Марчук. — А моя мрія — закохатися. Я ще не любив — усе попереду».
«ЗАГУБЛЕНІ КВІТИ» — КАРТИНА З ЦИКЛУ «ГОЛОС МОЄЇ ДУШІ», ЦЕНТРАЛЬНОГО У ТВОРЧОСТІ ІВАНА МАРЧУКА. РОБОТА СТВОРЕНА 1995 РОКУ
Життєвим кредо митця є гасло «Я — єсмь!». Абсолютна свобода, творення власного світу — головні мистецькі засади Івана Марчука. «Тільки у студентські роки був трошки під впливом інших. А потім все це викинув і почав творити своє мистецтво», — підкреслює художник. Втім, творчість для Івана Марчука — і щастя, і каторга. Митець колись казав, що прикутий до мольберта, як раб до галери, і не може дня прожити без малювання. Мабуть, ця відданість, фанатичність, і дає Івану Марчуку цілковиту мистецьку свободу.
Побачити виставку «Генотип вольності» можна у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал», що у Києві, до 31 січня.
