Скрипаль Олег Криса — учень Давида Ойстраха, один із найбільш затребуваних сучасних виконавців. Цього разу знаменитий музикант приїхав, аби зіграти у Львівській філармонії концерт із шедеврів скрипкової класики: Вагнера, Брамса, Шуберта, Крейслера, Сарасате, Дебюссі, Паганіні, Гліера. Нині гастрольні маршрути скрипаля охоплюють найбільші музичні центри всього світу. Унікальний репертуар дозволяє йому здійснювати такі широкі творчі проекти, як виконання всіх концертів Моцарта й Бетховена, циклу «Історія скрипкового концерту», що включає вісімнадцять різних партитур. На загал у репертуарі Олега Васильовича 72 скрипкові концерти (!), враховуючи подвійні й потрійні, причому всіх епох.
— Понад двадцять років тому ви виїхали на постійне місце мешкання за кордон. Не виникало думки повернутися на Батьківщину?
— У США є прекрасні можливості втілення моїх ідей, проектів, які б було значно складніше втілити тут, в Україні. Хоча я все одно залишаюсь європейцем і українцем. І кожен приїзд на Батьківщину — це свято. У Штатах викладаю й граю на скрипці. Я професор Істменської музичної школи (Eastman School of Music) при Рочестерському університеті. Навчаю молодь із кількох країн світу. Зараз у мене вчаться японці, корейці, австрійці, поляки. А ще я багато концертую. Я би, напевно, повернувся, якби тут, в Україні, були інші умови й був молодшим, а мені не 30 і не 50 років...У мене був український період, потім — російський, тепер — американський. Я ніколи не бачив трагедії в тому, що люди виїжджають, тому що вони набираються інших ідей, творчо збагачуються, а потім передають це своїй Батьківщині — концертами, майстер-класами, спілкуванням тощо.
— Сьогодні ви маєте серед учнів українців?
— Так. Це Маркіян Мельниченко, який приїхав до мене на навчання з Австралії. Його мати — піаністка, родичка відомого співака Менцинського, виросла у Львові й виховала талановитого сина. З гордістю можу сказати, що мій клас — один із найкращих: якість виконавства з року в рік зростає, як, зрештою, й географічність.
— Як часто ви особисто виконуєте українську музику? На вашу думку, яка нині роль української музики в світі?
— Українська музика нечасто звучить в Америці. Переважно на авторських концертах, фестивалях, спеціальних проектах, пов’язаних з українським мистецтвом. Я граю досить багато української музики. Зокрема, записав три концерти з оркестром Олександра Штогаренка, Віталія Губаренка та Мирослава Скорика, виконую також твори Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Івана Карабиця, причому деякі твори народжувалися у співдружності з цими композиторами. На мою думку, музика цих авторів — прекрасні твори, причому високого міжнародного рівня. Якось, після виконання й запису Першого концерту Скорика приніс платівку Ойстраху, він послухав дуже уважно, а потім сказав: «Давай ще раз!» Причому не просто послухав удруге, а попросив ноти, партитуру, пізніше дуже уважно приглядався до творчості Мирослава Михайловича. Ойстрах навіть сам хотів грати твори Скорика, та, на жаль, смерть завадила цьому. Впродовж багатьох років я стараюся пропагувати українську музику, а це за кордоном непросто!
— Вам ближча класика чи твори сучасників?
— Я завжди прислуховувався до сучасної музики, і до цього спонукала, власне, дружба спочатку зі Скориком, Станковичем, Карабицем, Сильвестровим, потім — з їхніми колегами з Росії — Альфредом Шнітке, Софією Губайдулліною, Едісоном Денисовим та іншими композиторами, зокрема австралійськими та американськими, які присвячують мені свої твори. Є музика високого рівня, й не має значення, коли вона написана — у XVIII чи у XXI столітті. Я граю прекрасну сучасну музику і вважаю, що вона несе такі самі принципи й завдання, як і музика Баха та Моцарта. Я дуже тісно дружив із композиторами, яких сьогодні називають «класиками сучасності». Знаєте, в дитинстві хотів писати музику, але швидко зрозумів, що це не моя справа. Хоча процес написання музики дуже хвилює досі. І коли бачу, як твір на моїх очах народжується, а потім втілюється на сцені, причому з урахуванням моїх побажань, — це прекрасний процес, який мене дуже захоплює.
Є декілька творів, які запали в душу. Улюблені ті, які зараз виконую. Інакше до музики не можна підходити. Хоча були в мене періоди, коли захоплювався романтичною музикою. Згодом, коли трошки помудрішав і глибше почав займатися класикою. Потім з’явилася сучасна музика... Дуже люблю бароко, і хоча не граю в цьому стилі, а його елементи застосовую, коли вчу своїх студентів.
— У вас уся сім’я — музиканти: дружина й сини. Як прищеплювали своїм дітям любов до музики?
— Один син народився в Москві, другий — у Києві. Ми жили в Москві поруч із консерваторією, і Великий, і Малий зали стали рідним домом, бо діти майже завжди з нами були на репетиціях. Ми з дружиною часто брали синів на концерти. Звичайно, вони бачили аплодисменти і квіти. При тому розуміли, щоб стати музикантом-професіоналом, треба напружено працювати. І, безперечно, був домашній терор, коли сини робили уроки з музики. Я, до речі, в дитинстві не любив грати на скрипці! Мені подобалося грати у футбол і бігати по вулиці з однолітками. Не можу сказати, що ми силували, але змушували синів займатися музикою! Ми робили це тому, що бачили: наші діти талановиті. Мали відчуття ритму, любили слухати музику. Тому, на щастя, у нас великих конфліктів не було. Тепер вони професійні музиканти, часом навіть ми разом виступаємо. Я дуже радий, що і за кордоном сини не кинули музику. Бо і в Америці музика — це не є фах для заробляння грошей. На щастя, сини продовжують музикувати, й я думаю, що їм уже запізно змінювати фах. Єдине, що можу сказати, з музикою зовсім інша душа...
— Ви маєте онуків, і чи продовжується музична династія ?
— Одному 22, а другому — 11 років. Молодший щось там починає... А старший — ні, хоча дуже любить музику.
— Скільки років ви одружені, й як вдається і на сцені, і в житті постійно бути разом?
— Ми одружені 44 роки. Сталих шлюбів між творчими людьми дуже мало... (дружина Олега Криси — піаністка Тетяна Чекина. — Т.К.). Ми дуже старалися. Крім того, нас об’єднує музика. Хоча, бувають і критичні моменти, не без того. Але у спорах народжується істина...
— Маєте вдома куточок України?
— Так! У спальні — українські килими, українські подушки й вишивки. Висить українська ікона мінімалістичного направлення — ми її дуже любимо. Це нам мій тато подарував: «Нехай вона вас береже». А на кухні Таня любить користуватися гуцульськими тарілками і мисниками. Багато маємо дерев’яних підсвічників. Кімнати прикрашені картинами українських художників. Зрештою, маємо в хаті й російський, і австралійський, і японський куточки.
— Розкажіть, Олеже Васильовичу, про свої захоплення поза музикою?
— Я згубив в Америці футбол. Там футболу нема, натомість є ігри, яких я не сприймаю і не люблю. А футбол люблю з дитинства, і, коли дориваюся до Європи, прикипаю до телевізора, дивлюся матчі навіть уночі. Ці колосальні шоу для мене — справжня радість. Дуже люблю подорожувати. За першої ж можливості ми з дружиною біжимо на експозиції в музеї. Також маємо пристрасті колекціонування. Дружина, наприклад, збирає жель, а я — маленькі фігурки качок.
— А хто ваші друзі?
— Я гордий, що мій друг — Мирослав Скорик —також називає мене другом. У мене є коло друзів родом із Львова, Києва, Москви, з якими я постійно підтримую зв’язки. Два роки тому втратив друга Аліка Слободяника (видатний піаніст-віртуоз, музичну освіту отримав у Львові та Москві, помер у Нью-Джерсі у віці 67 років. — Т.К.), і це був шок. А торік відійшов у інші світи скрипаль Богодар Которович. Це важко.... та життя триває. Як сказав один мій знайомий, «якщо подивишся в паспорт, то зрозумієш, скільки тобі років». Тобто товаришуємо десятиліттями.
ДОВIДКА «Дня»
Шлях світової слави скрипаля-віртуоза Олега Криси розпочався з Львівської музичної десятирічки ім. С. Крушельницької (клас Костянтина Михайлова). А вершини майстерності він осягав під керівництвом прославленого маестро Давида Ойстраха в Московській консерваторії ім. П.Чайковського. Ще студентом Олег Криса став переможцем кількох міжнародних конкурсів. Свою першу велику перемогу виборов на Міжнародному конкурсі ім. Паганіні в Генуї. З 1967 року Олег Васильович викладав у Київській консерваторії ім. П. Чайковського; з 1973-го — в Московському музично-педагогічному інституті ім. Гнесіних; з 1974-го — в Московській консерваторії. 1989 року разом із дружиною — піаністкою Тетяною Чекиною — виїхав на постійне місце мешкання до США. Нині 67-річний Олег Криса — професор престижної в США Істменської школи музики, що в м. Рочестер.
