Стара компанія, з якою глядачі познайомилися на полюванні
(а першу картину циклу «Національні особливості», як свідчить статистика,
подивився кожний середньостатистичний громадянин Росії, котрий хоч трохи
поважає себе) якось навесні вирішила порибалити. Цього разу друзі вирішили
багато не пити. Однак доля розпорядилася інакше: замість 16 пляшок було
куплено 16 ящиків горілки, очевидно, через непорозуміння... Як кажуть,
з ким не буває — хотіли як краще, а вийшло як завжди. Горілка, через ті
самі національні особливості, радикально міняє хід подій: знайомі глядачам
за попередніми пригодами Міхалич, Кузьмич, Льова, Семенов і новий герой
— прокурор замість рідної Ленінградської області опиняються у Фінляндії.
Після повернення з’ясовується, що горілку — сакральний національний напій
— забуто на ворожій території. Не годиться залишати святині на наругу.
Тим паче, що серед друзів командир військового корабля. Одне слово, сам
Бог велів перетнути державний кордон... Не переказуватиму далі сюжет: фільм
випущено на ліцензійних касетах, і всі бажаючі можуть втішатися ним удосталь.
Але заради справедливості завважу, що «Національна риболовля»,
на мій погляд, слабша за «Національне полювання» і навіть за «Операцію
«З Новим роком». Що, втім, природно: сиквел рідко виявляється кращим за
пращура — на зміну ефекту несподіванки приходить ефект зустрічі з давнім
знайомим. А втім, усе сказане вище не завадить і «Особливостям національної
риболовлі» стати фаворитом всенародних уподобань. У цьому ввижається певне
самолюбування! Пам’ятаєте: «Слава великому радянському народу!» або «У
радянських (росіян) своя гордість». Іншими словами, «Особливості» — нова
вода на старий млин. І річ тут не у фільмі, який іронізує над слов’янофільським
нарцисизмом, а в самій аудиторії, яка здебільшого цієї іронії не помічає.
Коли іноземець, який уперше потрапив до Росії, виголошує спіч про загадкову
російську душу — це нормально. Але коли сама людина вигукує: «У мене загадкова
душа», це викликає не те, щоб недовіру, але вже точно деяку незручність...
Одне слово, відчуйте різницю, панове.
Мені важко спрогнозувати, яка доля чекає на картину на
західних фестивалях. Економічна криза дещо зменшила кількість захоплених
реплік про загадкових росіян. Хоча стилістично «Особливості» орієнтовані
саме на Захід. Стиль — а ля рюс тут доведено до такого кітчу, який в колишні
часи кіношники називали «клюква развесистая». Репліки в нових «Особливостях»
часом грубі, як у баварській пивничці. Добре хоч типажі героїв залишаються
по-російському упізнаваними: генерал до болю схожий на Лебедя, прокурор
— немов близнюк «опікуна Севастополя» пана Лужкова, лісничий Кузьмич втілює
щиру російську душу, єврей Льова — типовий представник російської інтелігенції....
Ще трохи і матимемо прекрасні персонажі для тижневого гумористичного телешоу
«Національні особливості»... Було б непогано — бо ж добрі всі жанри, крім
нудного. Тим паче в наш смутний час, коли телебачення стає єдиним опіумом
для народу, а для кінематографістів — способом виживання.
№245 21.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
