Свято почалося просто неба з книжкового флешмоба поряд із входом до клубу (Андріївський узвіз, 13, нижче входу до Музею Булгакова): розташувавшись на стільцях по колу, учасники отримали книжку та вкладений у неї листок із одним питанням, наприклад, таким: «Ваш улюблений твір Михайла Булгакова?», «Ваше улюблене місце в Києві?», «Що б ви хотіли змінити на вулицях Києва?», «Ваші враження та спогади про Андріївський узвіз?», «З якими письменниками та поетами ви хотіли б зустрітися у нашому клубі?». Написавши відповідь, обмінювалися один з одним книжками та листками, в результаті кожен відповів на всі питання. А флеш-дійство відбулося в красивому русі — немов передача думок та книжок на відстань!
• Потім усіх запросили до затишної кімнати, де сусідами є книжкові шафи, старовинна настільна лампа й чорна, майже шкільна, дошка з білосніжними написами крейдою «Київ. Книги. Фільми. Лекції. Чай. Кава. Пироги» (автор інтер’єру — арт-директор клубу, дизайнер Олександр Коваль). «Урочиста церемонія» відкриття пройшла в радісному форматі, а вітала гостей директор музею Людмила ГУБІАНУРІ:
— У родині Булгакових любили читати, а сам Булгаков навчився читати в 4 роки й вперше прочитав «Мертві душі», коли йому було 9 років! У нашій експозиції ціла кімната присвячена темі книг, в «Білій гвардії» вона має назву «книжная» — і в ній стоять «лучшие на свете шкапы с книгами, пахнущими таинственным старинным шоколадом». Світ Булгакових і Турбіних не завжди збігається. Булгакови не мали ні книжкової, ні великої кількості книг: родина була така велика, що увесь простір насамперед був заповнений ліжками для дітей. Книжкова — це мрія письменника. І в романі цю мрію реалізує один з найпривабливіших героїв — кузен з Житомира, Ларіосик. Він впав як сніг на голову і, незважаючи на страшні події громадянської війни, привіз до будинку гроші, співочого кенаря та зібрання творів Чехова. А коли Ларіона селять до книжкової, він відчуває «приступ приятной и тихой радости по поводу книг», які в романі названо «сокровищами».
• У родині Булгакових книжок було небагато, але сестра Надія пише у щоденнику, що в будинку у них була шафа, яку вони називали «батькові скарби». Тому підпільною назвою нашого клубу може бути «Острів скарбів», адже ми хочемо відродити любов до книги й розуміння того, що вона — головний скарб. Булгаков приїжджає до Москви в найстрашніший, найголодніший і найхолодніший час, коли величезна кількість особистих бібліотек була загублена або знищена. А Булгаков пише матері 1921 року, що у нього є idee-fixe: за три роки відновити норму — квартиру, одяг, їжу та книги. І починає створювати свою домашню бібліотеку, яка згодом нараховувала близько 4000 книжок. Така норма — в будинку є книги, ми їх читаємо, обмінюємося й насолоджуємося ними — idee-fixe нашого клубу.
• Булгаківський книжковий клуб знаходиться в підвалі, що, на перший погляд, звучить не дуже милозвучно, однак пригадаймо, що, окрім «Білої гвардії», у Михайла Опанасовича є два романи: «Театральний роман» і «Майстер і Маргарита», головні герої яких — творці, письменники. Максудов живе на горищі, а Майстер — у підвалі, куди він оселився, вигравши лотерейний квиток. І це — єдине місце, де він був щасливий. Майстер говорить Івану Бездомному про своє життя в підвалі: «Золотой век». У цьому підвалі він пише свій роман, туди до нього приходить Маргарита, й Майстер читає їй роман вголос. Дуже хороша традиція, яку ми сподіваємося відродити, — читання вголос.
• У родині Булгакових також читали вголос вечорами книжки, які були цікаві всій сім’ї. Музей зміг реалізувати красиву ідею книжкового клубу завдяки нашим друзям та партнерам — Олені Насировій та Віктору Сидоренку (видавництво «ВАРТО»), кураторові проекту Марині Сидоренко й адміністраторові Олександрі Вірченко.
— Головна ідея книжкового клубу, — відзначила Марина СИДОРЕНКО, — створити простір нового типу: тихе, затишне місце, куди люди приходять почитати й насолодитися процесом — погортати книжку, відчути запах сторінок, почути їхній шелест... і випити чашку запашного чаю з домашнім пирогом, відчути себе гостем у будинку Булгакових. Клуб матиме освітню функцію: презентації, лекції, покази старих фільмів. І, звичайно, у нас багато літератури, присвяченій київській тематиці: данина місту, в якому народився і виріс Булгаков. Сподіваємося, що тут буде цікаво й натхненно.
Дводенну, насичену подіями програму відкрив проект «Київські загадки на екрані» Михайла КАЛЬНИЦЬКОГО. «Є безліч фільмів, знятих багато років тому на вулицях Києва, — розповів відомий києвознавець та письменник, — і київський антураж вплетено в тканину стрічки. Ми дивимося й знаходимо знакові місця, які збереглися на кіноплівці, повертаємося до старого Києва, нехай навіть у штучних обставинах». І розпочався кінопоказ фрагментів п’яти фільмів різних років з київськими сюжетами. Так, в уславленому фільмі Дзиґи Вертова «Людина з кіноапаратом» (1929) збережено перший розкішний київський кінотеатр Антона Шанцера, згодом — «1-ше Держкіно». Напрочуд сучасно сприймається сьогодні німа стрічка 1925 року «ПКП» («Polska Koleja Paristwowa», або «Пілсудський купив Петлюру»), в якій одна з ключових сцен знімалася в Києві, й глядач бачить чудові пейзажі Голосієва, храм Живоносного Джерела, Голосіївський ставок. Фільм «За двома зайцями» (1961) викликав сміх у залі з перших кадрів виконання запальної пісні про маму з добрим серцем, і потрібно було вгадати, де проводилися зйомки: виявилось, на Батиєвій горі. А про будівлю «Пансіону шляхетних манер мадам Нінон» Кальницький розповів, що впізнав її на старовинному знімку за ліпним вінком (на розі вулиць Набережно-Хрещатицької та Ігоревської, на жаль, будівля не збереглася). Андріївський узвіз у фільмі «Немає невідомих солдатів» (1965) впізнали відразу, хоча голос у кадрі стверджував, що це Демієвка. У дитячому фільмі «Вогні на річці» є унікальні кадри, на яких зафіксовано поруч два мости через Дніпро: тимчасовий висоководний (1945—1953) і відкритий 1953 року міст Патона. А ще у фільмах зустрілося багато хвилюючих деталей: київські двори та дворики, чарівні трамваї, й будівлі, що зникли назавжди, показ яких супроводжували сучасні фотографії цих самих місць, зроблених автором проекту. Глядачі слухали, дивувалися й заряджалися любов’ю до чарівного міста.
Не меншу зацікавленість викликали дві лекції: розповідь Михайла Кальницького «Булгакови в гімназичній формі» про навчальні заклади, в яких здобували освіту сім братів та сестер — Михайло, Віра, Надія, Варвара, Микола, Іван та Олена. Всі охочі змогли взяти автограф на книзі письменника «Гимназии и гимназисты», яка нещодавно побачила світ. Лекція «Київ у альбомах Кульженко» Вікторії Величко, авторки фотоальбому «Київ Кульженко» (обидві книжки — видавництва «ВАРТО»), пройшла як захоплююче оповідання про епоху, що пішла, з демонстрацією слайдів, а слухачі милувалися видами столиці кінця ХІХ — початку ХХ століття, надрукованими в друкарні видатних київських видавців
• Ностальгія за старим Києвом перетворилася на ностальгію за романтикою, й ексклюзивні творчі зустрічі зібрали шанувальників рідкісних сьогодні жанрів. У внутрішньому дворику музею виступив чудовий київський бард Володимир Каденко. Сутінки, природа, виноградна лоза, перебір гітарних струн — а голос співав проникливо про кохання й долю, радість і печаль, війну та мир. І слова «Где-то во поле далеко песня вьется» із «Украинской песни» звучали так близько. А в приміщенні клубу відбулися «Літературні читання»: молоді київські поети Іван Якимов та Андрій Кривошеєв читали свої вірші — їх слухали, їм аплодували! Виявилось, що, як і сто років тому, поезія та музика наповнюють будинок.
