Режисер Кирило Кашліков дещо переінакшив назву п’єси класика на «Джульєтту і Ромео» (Історія кохання і ненависті), пояснивши інверсію провідною роллю жінки в коханні. Постановник також зробив кілька відступів від класичного сюжету. По-перше, «зустрічають нас події» зовсім не у Вероні, по-друге, Джульєтта не вийде на балкон, а по-третє, це буде погляд сучасника на відомий шекспірівський сюжет. Головні ролі (по черзі) зіграють Кирило Ніколаєв і Лев Скурський (Ромео), Анастасія Чепелюк і Шонія Шорена Бежанівна (Джульєтта), сценографія і костюми — Олена Дробна, хореографи — Ольга Голдіс і Максим Пекній.
— Про Шекспіра говорити важко, — зазначає Кирило КАШЛІКОВ. — Гадаю, сьогодні в повітрі — не менше ненависті, ніж за часів Шекспіра. Але це зовсім не означає, що виходу немає. Хоча з самого початку зрозуміло, що хепі-ендом історія Ромео і Джульєтти закінчитися не може, критики називають її «трагедією історичних переможців». «Трагедія» —бо що головні герої гинуть, а «переможці» — бо своєю смертю вони все-таки дали тим, хто залишився, якийсь гіпотетичний шанс поглянути на себе по-іншому. Дали людям шанс змінитися...
У чому фатальний поворот історії, яку розказав Шекспір? У тому, що ні у Ромео, ні у Джульєтти навіть думки не виникло підійти до батьків і запитати їх: як бути? Тобто, генетична пам’ять Джульєтти, атмосфера ненависті і ворожнечі в будинку такі, що вона, не роздумуючи, йде на найвідчайдушніший крок — таємне вінчання. Вона не уявляє собі можливим відкрити батькам свою проблему, запитати поради. У цьому-то і полягає весь жах! Тепер перекладаємо ситуацію «на наші рейки»: хіба мало сьогодні сімей, в яких кожний живе своїм життям, де дитя відчуває себе чужим і намагається вижити самостійно?
— У назві вистави Джульєтту висунуто на перше місце тому, щоб підкреслити її провідну позицію, лідерство в цій історії? Адже це вона перша освідчується в коханні, фактично робить пропозицію коханому, наважується випити небезпечне зілля.
За логікою — так, вона приймає всі найважливіші рішення. Крім того, випити отруту —це далеко не те ж саме, що заколотися ножем. Не забувайте, мова йде не про чоловіка, а про крихітну маленьку дівчинку. Внутрішня міць і сила Джульєтти в 14 років така, що вона готова прийняти страшну смерть. Ця сила схожа на силу Жанни д’Арк, і вона гідна захоплення. Але назва вистави народилася не лише тому, що Джульєтта рухає цю історію. Для мене важливіше інше. Якщо вже ми кажемо про кохання, то варто визнати, що у всі часи в коханні чоловік — «другий номер». Завжди він залицяється, він добивається, він захищає, він робить пропозицію, тобто віддає жінці першість. Пригадаєте: сонети, подвиги, рицарські турніри. Завжди чоловік здійснював вчинки в ім’я жінки! До речі, всі ми звикли до фіналу п’єси в перекладі Грекова: «Нет повести печальнее на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте». Бо ж в оригінальному тексті п’єси Джульєтта — на першому місці: «For never was а story of more woe Than this of Juliet and her Romeo».
Героям Шекспіра — 14 і 16 років — це і є код до вистави. Потрібно було особливих дітей-артистів. Начебто дитя, але в очах його — глибинне знання світу! Хтось писав, що Ромео і Джульєтта у виставі мають бути сучасними мудрецями. Можливо, це ті самі горезвісні «діти індиго», про яких всі кажуть.
Я радий, що все так вдало зійшлося: з’явилася ідея поставити Шекспіра, і у театр прийшли люди, здатні «витягнути» цю тему. Чудово, що їхній дебют на професійній сцені станеться в такому прекрасному матеріалі. У цій п’єсі стільки всього про сьогоднішній день! Власне, вона про те, що нині відбувається в нашій країні. Знаєте, чому Шекспір, поклавши в основу сюжету ворожнечу двох реально існуючих кланів —Монтекки і Капулетті, ні слова не написав про причину вікового конфлікту? Та тому що закляті вороги давно забули, чому почали воювати! Через десятки, а можливо і сотні років, ніхто не зміг і не захотів зрозуміти, що ні до чого хорошого це протистояння не призведе. У війни немає майбутнього! А ненависть породжує ненависть. А що у нас? Нині є взаємні образи, гинуть люди, і ні у кого не виникає бажання розібратися в конфлікті. Шекспірівська історія, написана більше чотирьохсот років тому, — і про це теж.
