А тепер прошу всіх сісти, щоб, падаючи непритомно, не отримати
травму голови. Отже, за кількістю видань 1997 року Україна нарешті вийшла
на рівень 1958 року. За тиражами — на рівень 1940 року. Того ж 1997 року
Україна видала в 7 (сім!) разів менше книжок, ніж Росія (за номенклатурою
й за тиражами), в 11 (одинадцять!) разів менше книжок для дітей за номенклатурою
і в 33 (тридцять три!) рази меншим тиражем. Ви ще не впали? Тоді продовжимо.
В Україні художньої літератури за номенклатурою (авторами, назвами тощо)
за десять місяців цього року видано в 10 (десять) разів менше, ніж у Росії,
і в 51 (п’ятдесят один!) раз меншим тиражем. Якщо зовсім точно, то в Україні
— 1406 тисяч примірників, а в Росії — 71 849 тисяч. На кого все це безчинство
списати? На розпад Радянського Союзу? Проросійське лобі в парламенті? Фінансову
кризу? Чвару Саддама Хусейна та Білла Клінтона? Засилля Інтернету? Ніхто,
з ким мені довелося поспілкуватися, готуючи цю статтю, не пристав до жодної
із названих версій. Усі дружно охали: «Податки...» Тобто фахівці, звичайно,
знають, що сиктивкарський папір і кращий, і дешевший за жидачівський, що
доступних барвників немає, плівка для поліграфії шалено дорога, обладнання
вкрай зносилося. Але головне — податки, добродії, податки...
Правда, 1992 року, на хвилі загальної ейфорії проголошення
незалежності було ухвалено постанову, згідно з якою книговидавці не платили
податок на доход, якщо випускали більш як 70% літератури українською мовою.
Але вже 1993 лафа скінчилася, й до 1997 року книговидання повністю прирівнювалося
до торгівлі італійським взуттям або чеськими шпалерами. 1997 року в законі
про податок на додану вартість з’явився знаменитий пункт, згідно з яким
звільняється від ПДВ «продаж книжок вітчизняного виробництва». Але книжку,
перед тим як продати, треба ще й зробити. Купити фарби, папір, плівку,
обладнання, заплатити автору, укладачеві, редактору... До того часу, коли
українська книжка звільниться від ПДВ, менше двох у. о. коштувати вона
просто не може. У Росії на цьому етапі книжка коштує близько 0,75 у. о.
Досить? Але ж, крім податку на ПДВ, у Росії книжка звільняється й від податку
на прибуток. Тобто в Україні з виробника злуплять ще близько 30%. При чому
тут Саддам Хусейн, розпад СРСР і фінансова криза? Ми самі забезпечимо собі
краще майбутнє. Для довідки: у Росії книговидавння звільняється від податків
упродовж усього ланцюжка — від купівлі фарби — до магазину, від паперу
— до експорту в Україну.
Ох, як хочеться зіпхнути всі наші біди на сусідську підступність!
Ось, мовляв, підлий, і криза йому не перешкода, все норовить закидати Україну
дешевими книжками... Але ж і Польща, й Угорщина, і вся інша Європа надають
книговидавцям ті ж пільги, що й Росія. Та ще й норовлять примусити Україну
підписати Флорентійську конвенцію з Найборським протоколом від 1976 року
і звільнити від митних зборів усю методичну, наукову й спеціальну літературу.
Якщо на фоні такого ставлення до вітчизняних книговидавців її підписати,
то можна відразу замовляти по них поминки: ніхто з них такої конкуренції
просто не витримає...
Тепер про мову видань. Мені вдалося напевно з’ясувати,
що, за офіційними даними Книжкової палати, українська мова нібито навіть
домінує. 1997 року кількість виданих в Україні україномовних книжок і брошур
перевищила російськомовні на 33%. За тиражами співвідношення трохи менше:
21%. Правда, із художньої літератури співвідношення зворотне: за номенклатурою
російськомовних видань більше на 7%, а за тиражами — у півтора раза.
Так це ж офіційні дані! Коли я спитав наймилішого Миколу
Івановича Сенченка, директора Книжкової палати, чи може він хоча б приблизно
оцінити кількість піратських видань в Україні, то він, як людина чесна,
тільки розвів руками. Аналогічний жест зробили практично всі мої співрозмовники
у відповідь на прохання оцінити імпорт (не тільки легальний, зрозуміло)
книжок із Росії. Хоча всі зійшлися на тому, що на загальнодержавному ринку
україномовних книжок — відсотків 10—15. Не більше. І то, скажіть, якщо
Україна випустила 1997 року 6308 найменувань книжок, а Росія — 45 026,
то хто читає 38 718 найменувань, що лишилися? Здогадуєтеся?
Не можна сказати, що стан української книжки, що описується
відомою формулою «пацієнт радше мертвий, ніж живий», зовсім уже нікого
не хвилює. Ось і Президент нещодавно, точніше, 23 липня, видав Указ «Про
деякі питання державної підтримки книговидавничої справи», де, крім іншого,
зажадав від Кабміну «у встановленому порядку» підготувати проекти законів,
які знизили б податковий тиск на книговидавців. І порекомендував органам,
які управляють держмайном на всіх рівнях, організувати пільги з оренди
книговидавцям і книгопродавцям. Ну, по-перше, «пізно пити боржомі, коли
нирки відвалилися». А по-друге, я своїй дочці теж періодично рекомендую
краще вчити математику. Про результат своїх вказівок делікатно промовчу...
Зате Міністерство інформації до частини колишнього Держкомвидаву довірливо
подало «у встановленому порядку», як і вимагав Президент, до 1 листопада
відповідний проект. (Зовсім не єдиний, до речі, який я бачив, де передбачаються
хоч якісь пільги книзі...) Але ще 5 жовтня до Мінінформу надійшла відповідь
із Державної податкової адміністрації за підписом заступника голови оної
Г. Оперенка, загалом схожий на завуальовану відмову. А 22 жовтня за підписом
уже іншого заступника голови того ж відомства
В. Лопати прибув у Мінінформ документ ясний і чіткий: у
частині пільг на прибуток — відмовити, в частині податку ПДВ — відмовити,
в частині патентування... гм... ну, можливо. Ось тобі, бабо, й Юрія. Чи
то ліва рука не знає, що робить права, чи то права не знає, що робить ліва?
Та знає, знає... Але треба зімітувати завзяття й турботу про вітчизняне
книговидання.
Адже за найоптимістичнішими прикидками, вся система книговидання
приносить у вигляді податків скарбниці не більше як 100 млн. гривень на
рік. Підозрюю, що це еквівалентне одному РХ (реконструйованому Хрещатику).
О Боже, адже всього
1—2 РХ дозволили б українському книговиданню стати на ноги.
А 3—5 РХ дали б можливість йому вийти вже на мінімально пристойний рівень,
випускати необхідну кількість україномовної літератури без всяких безглуздих
і, до речі, антиконституційних 50-відсоткових україномовних квот, зафіксованих
у нині недіючому законі про видавничу діяльність.
Не знаю, можливо, вони в Росії зовсім подуріли, але на
фоні відомої кризи уряд підтвердив пільги книговидавцям до 2003 року. І
навіщо їм у Росії стільки книжок? Читають вони їх, чи що?
№236 09.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
