Театри України закрили завіси минулого сезону. В глядацьких залах запанувала прохолодна тиша, а нещодавно тут сяяли вогні, дзвеніли прем’єри... Що лишилося в пам’яті? Чим порадують киян, тернопільців та черкащан у наступному сезоні провідні колективи? По це спробували дізнатися студенти Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.
Київський ТЮГ продовжує працювати і згадує хіт 70-х
Колектив Київського театру юного глядача на Липках торік відсвяткував 80-річний ювілей. За сезон ТЮГ випустив чотири вистави для малечі: смішну і водночас гірку комедію «Вождь червоношкірих» за О’Генрі (режисер І. Стежка), чарівного «Доброго Хортона» Ю. Чеповецького (режисер М. Михайличенко), мюзикл «Кицин дім» (режисер К. Дубінін) та гомінкий «Ярмарковий гармидер, або Не купити ума, як нема» Я. та І. Златопольських у постановці В.Гирича.
А ще засвітились вистави для юних. Філософська «Лісова пісня» Лесі Українки (давно вимріяна постановка Гирича), романтична лірична комедія «Закохана витівниця» Лопе де Вега в яскравих костюмах (режисер Д. Білоус) та пронизлива камерна вистава «Гей, хто не будь!» за однойменною драматичною новелою У. Сарояна та одноактівкою Т. Вільямса «Будинок на знос» (режисер Ю. Кочевенко). Це вистава про молодих людей, про їхню самотність, про те, як важко жити юній душі у величезному ворожому світі. Але і всесвіт замалий для героїв. Ось таке протиріччя — суспільство вороже до молоді як такої, а вона намагається реалізуватися, тримаючись лише за свої мрії та рятуючись ними ж. Головних героїв у виставі грають два склади акторів — В. Степаненко й А. Копйова та Р. Гафуров із Л. Гончаровою. Кінець цієї американської історії сумний...
У минулому сезоні ТЮГ гідно збирав нагороди. Вистава «Лісова пісня» була висунута на Шевченківську премію. Своє визнання знайшла вона і на «Київській пекторалі-2006», отримавши перемогу в номінації «Краща сценографія» (Михайло Френкель), в трійку претендентів на нагороду за жіночу роль другого плану була номінована Валерія Чайковська за образ матері Лукаша.
«Лісова пісня» — поетична драма-феєрія — надзвичайно складна для сценічного втілення. Читати її — п’янке задоволення. А ставити, перетворювати високу поезію на візуальну картинку, втілювати серпанок душі та філософські поняття в матеріальні тіла конкретних акторів, костюми, декорації, мізансцени надзвичайно важко. Для того треба мати власну концепцію дійсності. В.Гирич поставив виставу про те, як нормальна звичайна людина не витримує спокусів матеріального звичного життя, а висока душа Мавки трагічно обманюється в чеканні високості духу від пересічної, «як всі», особи.
Театр виграв складну ситуацію завдяки тому, що використав у виставі дзеркало як образ. М. Френкель від власної мистецької юності в цьому ж київському ТЮГу будує свою сценографію на фактурах і парадоксах. І тут теж — справжня вода озера, замість дерев дзеркала, в яких відбиваються примарні постаті лісових істот, допомагають акторам творити узагальнені образи, переконливі та глибокі.
Номінантами головної театральної премії Києва стали також вистави ТЮГу «Вождь червоношкірих» як краща вистава для дітей та режисерський дебют Ірини Стежки і вистава студентів 3 гокурсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого (майстерня проф. Ю.Висоцького) як акторський дебют.
Та збирав Київський ТЮГ не лише нагороди і глядацькі аплодисменти, але й акторські таланти. Віднедавна у його виставах можна бачити двох молодих актрис минулорічного випуску КНУКТ ім. І.Карпенка-Карого (майстерня проф. В.Зимньої). Це Тетяна Негрій та Іоланта Пилипенко, яка нині грає Мурзавецьку у «Вовках та...».
І хоча зараз гаряча пора відпусток, ТЮГ на Липках продовжує активно працювати. І вже восени очікуємо на вихід нових прем’єр. Ідуть репетиції казки «Два клени» Є. Шварца (режисер І. Стежка). Досвідчений режисер К. Дубінін ставить п’єсу сучасної української парадоксальної авторки Неди Неждани з інтригуючою назвою «Вбий свою тінь». Актор-режисер М.Михайличенко втілює на сцені «Мого бідолашного Марата» О.Арбузова — театральний хіт сімдесятих...
Першопрочитання по-черкаськи
Обласний Музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка свій передювілейний, 74-й сезон, завершив прем’єрою. Олександр Олексюк, черговий режисер театру, на основі невмирущого шедевру Г.Квітки-Основ’яненки поставив музичну комедію «Шельменко-денщик» на музику В. Соловйова-Сєдого. Вистава вийшла жвава, видовищна, з яскравими акторськими роботами. Так, поміщика Шпака зіграв улюбленець черкаської публіки актор Юрій Берлинський. Огрядний, але легкий в пластиці, він і справді «душечка», як величає його дружина Фена Степанівна. Та в моменти гніву його герой вдається до пихатої ходи бойового півня, втілюючи образ надутого злого шпака... А Фена Степанівна у виконанні Тетяни Крижанівської — типова українська молодиця, емоційна, дзвінка, грайлива й відкрита. Щось на зразок дорослої Проні Прокопівни, що позбавилась манірності. Самого Шельменка блискуче зіграв С. Бобров — молодий актор, який задіяний майже в кожній виставі театру.
Художник С. Ридванецький перетворив сцену на сільське квітуче обійстя. На першому плані виставлено безліч гарбузів. Це і город, і знак відмови для сватів — їх для Прісеньки заготовлено багато, не скоро вийшла б вона заміж від люблячих батьків. Далі — тин (сюжетні перепони), лавочка для закоханих, а посеред сцени — опудало... у формі Шельменка. В глибині вивищувалася величезна шпаківня як дім самого Шпака (він там час від часу з’являвся), а поряд менші та зовсім маленькі шпаківні — сусіди... На прем’єрі «Шельменка» зал часто і нестримно сміявся.
У афіші театру в минулому сезоні з’явилася серйозна і складна вистава, поставлена за п’єсою американського драматурга, лауреата Нобелівської премії Юджина О’Ніла «Любов під в’язами». Цей твір вперше виконується українською мовою. До речі, у Черкаському театрі не звикати до першопрочитань. Наприклад, тут народилась знаменита «Стіна» Ю. Щербака (п’єса про кохання Т. Шевченка та В. Рєпніної)... Режисер «Любові під в’язами» — художній керівник театру Алім Ситник — вклав у свою постановку всю глибину потаємних імпульсів поведінки людини та негативного впливу соціуму на неї. Вистава вийшла дуже напруженою, гострою. Вона примушує глядачів замислитися над трагізмом людських пристрастей, коли в клубку моральних протиріч втрачаються основні моральні принципи, духовність і, нарешті, душа... Всі три головні ролі вистави глибоко психологічно виконані актором В. Семененком (Єфраїм Кобот). Він розкриває трагедію людини, яка живе в дисгармонії зі світом. Кебот — жорсткий прагматик. Він не вміє слухати і не бажає нікого розуміти. В стосунках з людьми він закритий для всіх. Протягом всього життя Кебот по-доброму спілкується тільки з коровами своєї ферми. Він і сам подібний до тварини...
Режисер загострює стосунки Єфраїма з його сином Евіном (О. Павлютін). Вони не просто не люблять, а люто ненавидять один одного. Постійні кпини, фінансові проблеми, бажана обом жінка, котра не зі своєї волі стала між ними, і фатальне взаємне нерозуміння накопичились настільки, що в кінці вистави між батьком і сином відбувається кривава бійка...
Роль Аббі режисер довірив дебютантці — А. Блащук. Аббі входить в життя родини фермера Кебота хазяйкою. Вона молода красуня, готова боротися за свій шматок солодкого пирога життя. Блащук — органічна актриса: дуже жіночна і пластична. Хоча їй поки що не вистачає психологічної глибини у розкритті образу. Потрясає фінал вистави. Горить ферма разом з Кеботом, що велично, як Будда, сидить нагорі в диму і вогні. Крізь щілини палаючих дощок язиками полум’я прориваються людські руки, навколо хаотично, зло-весело танцюють якісь дикі люди...
До здобутків сезону можна віднести виставу «На всякого мудреця доволі простоти» О. Островського (режисер Олексюк) і яскраву казку «Аладдін» Стельмаха. Її поставив новоспечений режисер О. Павлютін, актор театру, який щойно здобув режисерську освіту в Києві, в КНУТКТ ім. І.Карпенка-Карого.
«На всякого мудреця доволі простоти» — це вистава про нас, про наше життя; про те, як ми наважуємось на авантюри, як шукаємо кохання і дружби; про те, як ми погано знаємо одне одного і як, знаючи, не пізнаємо... Головним елементом стенографічної конструкції художника С. Ридванецького став величезний паперовий стілець-трон із сяючими лампочками. Всередині цього «п’єдесталу» натягнута сітка, в яку провалився відомий аферист і дурисвіт Єгор Дмитрович Глумов... Сцена і костюми акторів (худ. Н. Ридванецька) білого кольору, поза часом і стилем, трохи перебільшені в деталях, але дуже красиві. Елементи реквізиту, бутафорії — кубки, таці, книжки тощо — теж паперово-білі, умовні. Ця «паперовість» не тільки відлунює образ паперу, якого так багато в сюжеті п’єси (листи, шаржі, щоденник, тракт, записки), але й надає виставі примарності. Ії герої здаються паперовими іграшками, їх легко зім’яти, спалити, порвати, викинути... Така доля примар життя і тих, хто грається в життя і з життям.
У найближчих творчих планах Черкаського театру є цікаві задумки. Режисер О. Дзекун, який успішно і поетично поставив тут «Великий льох» за творами Т. Шевченка, планує втілити «Біс плоті» В. Шевчука. А завліт театру Варвара Присяжненко шукає цікаві п’єси до 75-річчя їхнього театру. Можливо, це буде «Дуже проста історія» М.Ладо, можливо, щось інше... Поки актори у відпустці, приміщення Черкаського театру чепурять, щоб до ювілею все блищало.
Тернопільчани заборгували дві прем’єри
У серці міста, на квітучій центральній площі, високо понад деревами здіймається монументальна споруда — Тернопільський академічний український драматичний театр ім. Т.Шевченка. Перед входом зібралась ошатна публіка, грає оркестр — так колектив відзначав свій 75-й ювілейний сезон. Вони показали незабутній твір Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала». Інсценізацію і постановку здійснив львівський режисер Федір Стригун. Цього керманича славетного Театру ім. М. Заньковецької з тернополянами пов’язує давня і плідна творча дружба.
У цьому сезоні тернопільці порадували своїх шанувальників трьома прем’єрами інтелектуального ґатунку: «Патетична соната» М. Куліша, «Полювання на качок» О. Вампілова і «Танго» С. Мрожека (цю виставу здійснив польський режисер Мирослав Седлер). А ще презентували театрально-концертну програму «З вірою, надією і любов’ю», де був задіяний майже весь творчий склад театру. Крім того, тернопільська публіка мала змогу відвідати гастролі Вінницького, Івано-Франківського, та Львівського театрів
Натомість тернопільські митці побували з «візитами у відповідь» у Вінниці, Івано-Франківську, Львові, виступали також у Коломиї. Театр брав участь у багатьох театральних фестивалях: у Херсоні (Міжнародний фестиваль музичних вистав), Керчі («Боспорські агони»), а також у Польщі — в Ольштині та Ельблоні (Сороковий дитячий фестиваль української культури і мистецтв).
Вистачало й проблем. Через скрутне матеріальне становище театр «заборгував» глядачам дві прем’єри: ліричну виставу «Квартет для двох» і грандіозний мюзикл «Труффальдіно із Бергамо» в постановці провідного режисера В’ячеслава Жили (ці вистави планують показати у наступному сезоні). Ніяк не вдається владнати справи з Обласною радою народних депутатів, яка обіцяє надати театру 1 млн. 800 тис. гривень на ремонт будівлі. Були і мистецькі та людські втрати, яких зазнав національний театр — пішли з життя видатні актори Мирослав Коцюлим і Анатолій Бобровський...
Робота розпочнеться наприкінці вересня. Відбудеться Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори», а в жовтні пройде бенефіс корифея театру Володимира Ячмінського. Тернопільчани у наступному сезоні готують показати нові вистави «Тим далеким літом» Я. Стельмаха за романом Ірвіна Шоу і славнозвісної «Енеїди» І. Котляревського. До співпраці запрошений київський композитор Сергій Бідусенко з його музикою до «Безталанної» І.Карпенка-Карого, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.Кропивницького і «Вишневого саду» А. Чехова. Як кажуть у дирекції театру, котрась із цих п’єс обов’язково побачить світ на тернопільскій сцені. У творчому колективі чекають на приїзд режисера з Києва Євгена Курмана, який втілить на малій сцені моновиставу за власною версію оповідань Ф. Кафки.
