Одним із оновлених сценічних просторів стало Запоріжжя. На театральній мапі України це місто тривалий час стояло осторонь мистецьких процесів та було маловідоме за межами області. Натомість останнім часом ситуація пожвавилася – нетрадиційними виставами, новими театрами і фестивалями, гастролями, читками і навіть скандалами… Попри чоловічу славу козаків, у театральній сфері Запоріжжя нові рухи нині очолюють молоді жінки!
Так, Муніципальний театр «Ві» проводить всеукраїнський фестиваль незалежних театрів («Золота Хортиця»), який нещодавно очолила Ольга Лещова. Саме тут утворився Театр «Запорізька нова драма» під керівництвом Анастасії Косодій, видано і антологію про революцію «Майдан. Дистанція словом».
Організатором Фестивалю творчості "АМПЛУА", є арт-директор, актриса, письменниця, сценарист, режисер, член НСТДУ Тетяна Щастіна.
Навіть Запорізький академічний театр ім. В.Магара очолила теж жінка – чи не наймолодша серед головних режисерів України Тетяна Лещова. Прикметно, що абсолютна більшість колективу підтримала її на виборах, і сам директор Театру ім.В.Магара Володимир Панькін надав їй можливість формувати творчу політику. Це навіть викликало звинувачення у формальних порушеннях у зв’язку з вимогою поєднання одній особі директора і художнього керівника. Саме ця спроба «вбити двох зайців одним пострілом» викликала зливу нарікань по всій Україні, бо призводить до тоталітаризму, а часом і абсурду, коли репертуар формують бухгалтери чи полковники. Та й подвійної освіти в Україні немає.
Проблему «двох зайців» у театрі зачепили і у творчості. Зокрема багато дискусій викликала недавня нетрадиційна постановка української класики головним режисером. Здавалося б, що такого нового і скандального можна відкрити в класичних «За двома зайцями» М.Старицького? Але Тетяні Лещовій це вдалося. Режисер осучаснює п’єсу не лише візуально, втілюючи в костюмах асоціації з прихильниками автентики та модерного стилю, іронізуючи аж до кітчевих форм над псевдо-європейськістю. Це і спроба іншого, епічного відстороненого способу гри, а не звичного вживання «а ля псевдо-Станіславський». Хоча далеко не всі актори змогли втілити сучасні прийоми, з’їжджаючи на традиційні кліше, але загальний малюнок вистави прикметний графічною точністю мізансцен та масок. Це і сучасні підтексти. Вистава теж вийшла феміністичною - більшою мірою про Проню, а не про Свирида. Це один із найцікавіших образів, де акцентовано не зовнішня непривабливість, а наївність і безоглядне захоплення зовнішньою «модернізацією». Голохвостов виступає в містичній ролі диявола-спокусника, який виходить із підземелля і повертається туди ж, лишаючи у психологічному пеклі розчарувань свою наречену. Постановка Тетяни Лещової акцентує стосунки України-Європи, актуалізуючи сучасну проблематику. Проня щиро захоплена європейськими цінностями, прагне ідеалу у стосунках і побуті, але бачить їх поверхово, а не по суті. Натомість Свирид і проявляє цю псевдо-європейськість,а по суті «нахапаність», за якою стоїть лише бізнес-інтерес. У цьому контексті знаковий і фінал – Проня з розбитим серцем іде танцювати з тим, хто зробив її нареченого банкротом -євреєм-лихварем. Вона дорослішає і не хоче бути ошуканою. Чи не нагадує таке трактування п’єси захоплення Україною псевдо-європейськістю, якою маніпулюють метикуваті пройдисвіти заради власного збагачення?У цій версії вистава виростає з побутової комедії до актуальної соціальної сатири. Зрозуміло, що такий незвичний погляд режисера викликає спротив прихильників штампів, але натомість може зацікавити думаючу публіку.
Загалом театр почав виходити з провінційного «аутизму» - став активно їздити на фестивалі та запрошувати на гастролі цікаві нові вистави. І не розважальні комедії, а такі, наприклад, як призер «Київської Пекторалі» вистава «Ми, Майдан» Надії Симчич Театру «Колесо». Знаково і те, що тепер саме Театр ім. В.Магара став основним майданчиком проведення сценічних читань та ескізних вистав за новітніми українськими п’єсами фестивалю «Амплуа». У театрі відбулася зустріч із цьогорічним подвійним призером «Коронації слова» Олександром Вітром. У планах театру вже є нові п’єси з читань. Тож у творчій політиці тут теж прагнуть «спіймати двох зайців» – осучаснити класику і втілити нові тексти.
У виставі Театру ім. В. Магара «За двома зайцями» актрисі Катерині Стаценко (Проня Прокопівна) вдалося створити збірний образ сучасної жінки, яка не дивлячись ні на що, мріє знайти своє щастя
