Національна опера України продовжує радувати публіку зустрічами з майстрами. Нещодавно у виставі «Турандот» разом із провідними київськими вокалістами Тетяною Анісімовою, Лілією Гревцовою, Сергієм Магерою виступив соліст Віденської опери Маріан Талаба, який починав саме на нашій столичній сцені.
Нагадаємо, 2015-го, після дев’ятирічної перерви, меломани почули цього співака в партії Хозе в «Кармен», а нині Талаба заспівав партію принца Калафа у «Турандот». Саме ця партія є знаковою в творчій долі артиста. 12 років тому, виступивши у «Турандот», ім’я Маріана Талаби залунало нарівні з першими солістами театру. Попри молодість, співак взявся за складну драматичну партію, розраховуючи на гарну вокальну школу, отриману від педагогів С. Максименко в Чернівецькому музучилищі, В. Тимохіна й О. Вострякова в НМАУ, та окрилений перемогою на Конкурсі ім. М. Лисенка. А за рік уже прийняв запрошення до Віденської опери. Маріан зізнався, що його наче щось вело до головних щаблів творчої долі: ще навчаючись у музичному училищі, мав чітке внутрішнє переконання, що завершить освіту в Києві і мріяв, що співатиме у Відні.
— Я не вважаю себе конкурсним співаком, бо для цього треба бути азартним, — зізнається М. ТАЛАБА. — Спізнився подати документи на Конкурс ім. Монюшка у Варшаві. Допоміг випадок. Познайомився з польською співачкою (ми разом виступали в гала-концерті) і вона підказала, як акредитуватися на конкурс. У третьому турі заспівав арію Калафа і після того отримав запрошення та контракт у Віденську оперу. Умови у театрі досить суворі, але я не вагався ні хвилини... Сцени різні, на одних, як у Відні, вокаліст купається у звуці, баланс настільки вивірений, що немає потреби форсувати звук, перекрикувати оркестр чи хор. А в інших театрах буває, що треба і підсилити звучання. Це не надає краси співу, але принаймні тебе почує публіка. Я вважаю, що можливість працювати практично з усіма відомими диригентами дає артисту можливість творчо зростати.
— Залежність співака від диригента на сцені публіка не повинна бачити, але ж вона є!
— Так, від диригента багато чого залежить, головне, щоб усі труднощі і тонкощі з’ясовувалися під час репетицій, тоді під час вистави можна присвятити себе партнерам і слухачам. Сцена Віденської Штаатс-опери приваблює різних видатних диригентів. За десять років мені довелося попрацювати практично з усіма маестро, яких запрошували до театру, крім Муті, бо він ставив Моцарта, а це не мій композитор, хоча й довелося заспівати у минулому сезоні у «Чарівній флейті». Мені до душі і по голосу твори Верді, Чайковського, Шостаковича, Пуччіні...
— Тенори з драматично забарвленим тембром — чи не найзатребуваніша категорія вокалістів у світі! Як правильно розпорядитися таким цінним «інструментом», і як вам вдалося зайняти свою в штаті такого уславленого театру?
— Розслаблятися ніколи не можна. Виходжу на сцену частіше або рідше, але зайнятий постійно: чи то урок, чи вивчення партій, чи репетиції — все це з повною віддачею. На Віденську сцену мріє потрапити кожен вокаліст. У дирекції театру практично постійно відбуваються прослуховування і кастинги. Не кожен співак затримується, якщо і потрапить до трупи. Умови контракту чіткі і жорсткі, що при невиконанні їх, просто припиняється. Конкуренція велика, а черга претендентів дуже переконлива. Я втримався, хоча перші роки був у майже шоковому стані від того, як там багато працюють. Доходило до того, що відпочинок сприймав як складову роботи. Та потроху адаптувався, навчився розраховувати сили. До речі, на четвертий рік роботи і життя в Австрії почав активно вивчати німецьку. Тепер-то уже оволодів.
— А як же раніше спілкувалися?
— У театрі всі (від, умовно кажучи, вахтера до представників режуправління говорять італійською). Із концертмейстерами співак завжди знайде спільну мову, тим паче що у Відні концертмейстер не виконує, як у нас, функцію педагога бо кожен робить свою справу, це робота двох професіоналів, для яких зрозуміла музична мова. Тож на роботі проблем не виникало, а на інше просто часу бракувало. Ще ж треба і сім’ї було увагу приділяти. Старші діти (їх у Маріана троє. — Л. Т.) раніше навчилися німецькою говорити, а потім мені допомогли опанувати мову.
— Ви вже вдруге прийняли запрошення від керівництва Національної опери України виступити у виставах театру, чи продовжиться ця співпраця і далі?
— Так, із задоволенням робитиму це надалі, якщо запрошуватимуть. Це дуже хороший проект як для запрошених співаків, так і для трупи театру та українських слухачів. Бо якщо колектив «вариться лише у власному соку», то зупиняється творчий розвиток. Київська оперна трупа має величезний потенціал, чудові голоси, але насправді дуже важливо періодично виводити інших солістів, так би мовити, пускати «свіжий струмінь». Це корисно для всіх. Сцена Штаатс-опери, наприклад, — це майданчик для багатьох найвідоміших артистів, які співають і у Ла Скала й у Метрополітен Опера. У Відні простежуються і відсортовуються всі новітні музичні тенденції. Безумовно, бонусом є і гонорарна політика. В України поки немає коштів запрошувати світових знаменитостей, але для українських артистів, які досягли міжнародної слави та успіху за кордоном, виступи на рідній сцені дуже потрібні. Я їду на Батьківщину не заради заробітку, а щоб підтримати свій екс-театр, де починав свою кар’єру оперного артиста, поспілкуватися з колегами і публікою, яка в Україні дуже гостинна. Дуже хочу, щоб скоріше настали часи, коли не треба буде робити зноску на економічну нестабільність нашої країни, закінчилася війна на сході, повернувся додому анексований росіянами Крим, а Україна стала рівною серед найзаможніших і культурних європейських держав.
