Виставку своїх живописних робіт у галереї «Ірена» відомий
київський художник Петро Бевза назвав конкретно, але не без претензії,
немов перший розділ монографії, котра гнітить своєю солідністю, — «Ранній
Бевза». Втім, це цілком логічно — виставку склали ранні, ще фігуративні,
а порівняно з пізнішими, — навіть трохи традиційні роботи. Саме вони принесли
Петру Бевзі свого часу славу одного з найнезвичніших і гостросучасних українських
художників. Новішими роботами експозиція, у кращому випадку, тільки розбавлена.
«Ранній Бевза» — іноді епатуючий, іноді зворушливо- ліричний,
завжди — парадоксальний. Він віддає перевагу м'яким, темперним, глухуватим
і глибоким фарбам, які то майже непомітно перетікають одна в одну (так,
побудована на незліченних відтінках однієї частини спектру «Вода» здається
ледь не монохромною; дивне відчуття кольору, властиве митцеві, демонструє
і «Спогад»), то, навпаки, мають чітко позначені межі і грані.
Для «Раннього Бевзи» цінним і важливим є сюжет. «Переплетення
історії знаків із історіями розповідей» (про це скажуть застосовно до Петра
Бевзи — щоправда, трохи пізніше — німецькі мистецтвознавці) буквально ще
немає. У кращому випадку воно вгадується за зв'язком кольору та сюжету
— елементарного і заворожливого. Іноді це притча («Щасливий») — щоправда,
трохи іронічна; втім, як і годиться справжній притчі, вона не стільки дає
ясну відповідь, скільки ставить запитання — котре, може, і зовсім не має
відповіді. Щоправда, можлива і притча іншого роду, побудована радше на
метафорі й алегорії. Таким є «Вечір», сюжет якого, так би мовити, повернення
з жнив — за всієї умовності трактування цього побутового сюжету (до речі,
герой картини — жнець — автопортрет художника). Урочистий ліризм «Човна»
співіснує на виставці з таким же урочистим побутовізмом «Акту»; дівчина
в човні, котра підставила обличчя сонцю, і жінка, котра перерізає горло
курці, однакововою мірою здатні стати «точкою відліку» для довгого ланцюга
більш чи менш глибокодумних асоціацій. Одна з найдивніших робіт «Раннього
Бевзи» — «Поруч із бабусею», де можна — за бажанням — знайти не тільки
теплоту і любов двох близьких людей, а й «привіт Фрейду».
Більш пізній чи, найточніше, нинішній Бевза не фігуративний;
він оперує кольором внутрішньою його енергією («Літак-міст»). Про його
відчуття стилю, що викликає захоплення, свідчить серія робіт, виконаних
під інших, не менш знаменитих українських художників («Рік. Присвячення
П.Лебединцю»). А втім, Петро Бевза належить до числа митців, котрі стрімко
захоплюють і освоюють грандіозні нові простори. Яким він буде хоча б до
часу завершення нинішньої виставки в «Ірені» — передбачити, вочевидь, неможливо.
