Спочатку — цитата: «...запрошуємо Вас на урочистий вечір, присвячений 100-річчю Молодого театру Леся Курбаса. Подія відбудеться 21 травня за адресою: вул. Прорізна, 17 (Молодий театр)». Здається, сказано ясно: вас запрошують на ювілей Молодого театру Леся Курбаса, а не Київського Молодого театру, очолюваного нині Андрієм Білоусом. Одначе в соцмережах раптом знялася буча. Мовляв, усе це піар, Білоус хоче чужими руками зробити себе найкращим. Наведу ще одну цитату з facebook: «Невже колись Молодіжний театр перейменовували в Молодий задля того, щоб сьогодні вигадати йому гучний ювілей»? І далі: «Це підтасовка, не перебріхуйте історію, не плямуйтеся, майте совість і святкуйте лише свою історію, не пришивайте до неї зайвих 60 з гаком років»! «Жодним історичним фактом Молодий театр Леся Курбаса не пов’язаний з нині існуючим Київським академічним Молодим театром». Єдине, що у них спільного — це приміщення на Прорізній, 17...
Зробимо, для ясності, коротку історичну довідку. Молодий театр, створений великим реформатором української сцени Лесем Курбасом, існував недовго (1917—1919 рр.). Свій перший сезон він грав у Києві, в орендованому Театрі Бергоньє, де нині працює Національний театр російської драми ім. Лесі Українки, а сто років тому отаборився на Прорізній, 17. Власне, цю дату й пропонує святкувати нинішній Молодий театр. Він же своєю чергою має таку історію: утворений (з ласки колишнього генсека ЦК КПУ В.Щербицького) 1979 року, звався «Молодіжним», працював у Клубі «Метробуду», 1986-го переїхав до «Курбасового» дому на Прорізній, 17, а згодом повернув собі історичну назву — Молодий театр.
Еге ж, з усього цього легко зробити висновок, що між 1919 і 1979 роком Молодого театру в Києві «не було» ні де-юре, ні де-факто, а отже, як процитовано вище, Молодий театр Леся Курбаса і нинішній Молодий театр не пов’язані «жодним історичним фактом»! Але ж історія мистецтва є не так історією «фактів», як історією уявлень та ідей. І це той випадок, коли Молодий театр «був» — навіть тоді, коли його «не було». Лесь Курбас сто років тому посіяв спокусу Молодого театру — і ця спокуса намагалася прорости в реальність навіть за найнесприятливіших часів. Інакше чим пояснити той майже неймовірний факт, що в кінці 1940-х у Києві ледь не відкрили Молодіжний театр (не Молодий, звісно, бо це б надто нагадувало про репресованого Л.Курбаса). Ця ідея ожила на межі 1950 — 1960-х, коли Молодіжний театр пробували створити Михайло Верхацький, учень Леся Курбаса, а потім Лесь Танюк. 1974 року Ірина Молостова була близька до утворення Молодіжного театру зі свого акторського курсу (того, де навчався Анатолій Хостікоєв, нині зірка Національного театру ім. І.Франка). І нарешті, багатолітні спроби увінчалися успіхом 1979 року.
Невже мусимо святкувати історію Молодого театру саме звідси, «від В.Щербицького»? Тут, їй-богу, аж підриває сказати щось патетичне про тяглість і неперервність нашої культури. Пригадується, що якось, уже давненько, народний депутат ВР М. Добкін був запрошений на один із телеканалів до дискусії про українську культуру й сказав там вікопомну фразу: «Ну, вы же понимаете, что пятнадцать лет назад украинской культуры еще не было»!.. За кілька років він очолив Харківську обласну владу й прийшов офіційно привітати Театр «Березіль» із 90-літтям. Говорив потрібні при такій оказії слова, й при тім, може, прикидав в умі: якщо 90 мінус 15, то звідки взялися ще 75?
Отак і ми: вираховуємо, як Молодий театр приписав собі 60 років? І кажемо: ага, піар! Гаразд, нехай буде піар. Як висловилась одна дотепна колежанка, «піар костей не ломить»! Але давайте на хвильку покинемо вул. Прорізну й озирнемось на ближні околиці. Уявімо, що якийсь ресторан «Дрова» на розі Володимирської й Золотоворітського скверу вирішив відзначити ювілей Українського клубу, що містився в цьому ж таки будинку, звідки, власне, почалась історія українського відродження. Або уявімо: банк, на розі Пушкінської й бульвару Шевченка, захотів би святкувати ювілей генштабу Армії УНР, що містився тут сто літ тому... Ми б сказали: ах, які молодці ті ресторатори й банкіри, вони вважають своєю історію і Українського клубу, й Українського генштабу. Бог простить їм за те, що вони на цьому, може, роблять піар.
Одначе вони цього не роблять! А от Молодий театр — робить. А йому кажуть: ні, це не твоя історія, ти в ній лише квартирант.
Між іншим, у нас не так багато місць, де історія триває довго й де все стоїть на тім місці, де стояло на своєму початку. Ось, приміром, львівські «заньківчани» нещодавно святкували століття свого театру, хоч утворений він не у Львові й оселився там набагато пізніше. Та й столичні «франківці», які скоро відзначатимуть своє століття, народились зовсім не в Києві.Та навіть Шекспірівський театр «Глобус» насправді міститься не там, де був за часів Шекспіра. А от наш Молодий театр стоїть саме там, де й колись стояв. Звісно, у нього коротша історія, ніж у «Глобуса». Та чи варто нам робити її ще коротшою?
