Від початку виходу Андрія Жолдака на столичну «театральну арену» навколо його імені точаться постійні суперечки. Деякі прихильники зараховують його до плеяди прогресивних театральних режисерів, дехто вважає, що подібне мистецтво не має право на існування; глядачі, обізнані зі світовими сценічними зразками, переглядаючи вистави режисера, подекуди відчувають своєрідне дежавю, начебто все це вже бачили у виконанні класиків театрального мистецтва; критика та представники ЗМІ... цікавляться, вивчають, що, врешті, є їхньою основною функцією.
Андрій Жолдак-Тобілевич, як він «скромно» себе називає, покинувши Харківський театр, у якому йому таки вдалося роздягнути не тільки молодих та запальних представників трупи, але й заслужених та народних артистів, залишивши свій черговий простір для експериментів, «стрімголов» кинувся у творче турне по інших країнах. І, гадаючи, що набрався достатньо західного досвіду, вирішив таки черговий раз проявитися на території рідної держави із театральним фестивалем «Дні сучасного театру у Києві», на якому будуть показані його відомі вже вистави «Гамлет. Сни», «Місяць кохання», «Один день Івана Денисовича», «Гольдоні, Венеція» та інші.
А напередодні фестивалю Жолдак-Тобілевич зібрав представників преси та творчої молоді на так званий «майстер-клас» що, як багато хто і передбачав, виявився PR-акцією режисера, котрий (треба надати йому належне) досить уважно ставиться до реклами свого імені і власних творчих доробок. Під час зустрічі, Жолдак висловив своє ставлення до сучасної режисури і вітчизняного театрального мистецтва, назвавши українських акторів «рабами», а найбільш відомі столичні театри «мертвими будинками». Намагався також простежити зв’язок розвитку українського суспільства із розвитком театрального мистецтва, охарактеризувавши свою творчість та театральну систему як своєрідний виклик суспільним стереотипам.
У дискусії із журналістами Жолдак намагався подати основні тези із власної лекції на тему «Як вбити поганого актора?», акцентувавши увагу на власних творчо-філософських теоріях «П’ять мене», «Маріонетка» та інші». Говорячи про те, яким же має бути «хороший» актор, Андрій Жолдак зауважив, що він має насамперед бути вільним, «надлюдиною», не обтяженою побутовими проблемами. А задля цього, за Жолдаком, потрібно позбавитися рабської психології. Сам же режисер бере на себе відповідальність «вилікувати» сучасного актора за допомогою своїх методів, серед яких — голодування, гра із заплющеними очима та ін. Хоча склалося враження, що такі методи мають захопити акторів у інше рабство — Театр Жолдака.
Протягом усієї розмови, на екрані демонструвалися уривки із деяких вистав режисера — «Федри», «Ромео і Джульєтти». І, не зважаючи на зізнання Андрія у тому, що він значно «подорослішав» й творитиме новий театр, переглядаючи фрагменти його сценічних творів, присутні таким враженням не пройнялися. Притягнутий «сюрреалізм» в художньому оформленні вистав і відвертий натуралізм, що, як завжди, не викликає естетичного задоволення, і щось від театру Арто, що споглядати навіть у відеозйомці не досить приємно... Звичайно, не обійшлося без оголених, не досить привабливих жіночих тіл, що повинно було символізувати людську беззахисність у суспільстві, проте візуальне враження, здається, перекреслювало будь-яке бажання тлумачити режисерські алегорії.
Підтримати Андрія Жолдака прийшов виконавець ролі Гамлета Андрій Кравчук (відомий у шоу-бізнесі як EL-Кравчук), поява якого також не сприймалася поза контекстом «просунення» жолдаківської театральної продукції. Щоправда, актор висловлював досить виважені та зрозумілі думки щодо сучасного українського театру і глядацької аудиторії. Відкриваючи завісу на свої творчі плани, Жолдак повідав представникам ЗМІ про те, що вже сьогодні підписаний контракт із театром «Современник», планується робота із відомими російськими акторами Костянтином Райкіним та Алісою Фрейндліх. Мабуть, кожного зацікавило питання: що вже доведеться робити Алісі Брунівні у виставах Андрія Жолдака, й чи витримає актриса таке непросте випробування?
