Постановка Едуарда Митницького за п’єсою американського драматурга ХХ століття Альберта Герні «Листи кохання». До прем’єри також було приурочено презентацію книги перекладів Андрія Гасюка американської драматургії ХХ століття «Листи кохання» з передмовою художнього керівника- директора Київського державного академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра Едуарда Митницького.
Театр уже не вперше звертається до постановок англомовних п’єс у перекладах Андрія Гасюка, якого широка громадськість знає не лише як першого секретаря Посольства Російської Федерації в Україні, а й як людину, яка тонко відчуває мистецтво, любить театр, музику, кіно і чудово розбирається в них. У Києві вже кілька років на різних сценах ідуть вистави, поставлені з його легкої руки та відмінного смаку. У театрі Драми та комедії багато років ішла вистава «Білий джаз Кароліни Ешлі» за п’єсою С. Моема «Недосяжна» (постановка Олексія Лисовця), в театрі «Браво» за п’єсою Джо Ортона йде вистава «Ярмарок безумства», а в театрі «Актор» — ті ж самі «Листи кохання» Альберта Герні, але у виконанні Любові Яремчук та Валентина Шестопалова. Зовсім нещодавно Андрій Гасюк став навіть членом Спілки театральних діячів України.
Едуард Маркович Митницький дуже точно написав про переклади Андрія у передмові до книги «Листи кохання»: «На жаль, я не володію англійською мовою, але інтуїтивно відчуваю точність попадання автора перекладу у смислову та лексичну — а отже, і в образну манеру драматурга. Знову-таки, чисто інтуїтивно відчуваю і досить вільне володіння мовою першоджерел, що викликає довіру до твору часто з перших рядків. Незважаючи на те, що Андрій Гасюк не має філологічної освіти (він закінчив факультет «міжнародні економічні відносини» Московського фінансового інституту), його вирізняє дуже розвинене чуття до хорошої літератури, до хорошої драматургії… Переклади Андрія Гасюка досить щедро знаходять місце в репертуарних афішах театрів Росії та України, Москви, Петербурга, Києва, Калінінграда, Курська, Магнітогорська, Миколаєва, Новосибірська, Ставрополя, Севастополя… Не можна не звернути увагу на вміння вибрати п’єсу, зрозуміти її перспективу на сцені, вміння знайти кожному сценічному персонажу образний і переконливий мовний еквівалент…». Наочним прикладом може слугувати остання прем’єра театру на лівому березі.
Камерна п’єса Альберта Герні написана для двох акторів і не передбачає ані довгих репетицій, ані спеціальних декорацій, ані навіть досконально вивченого тексту, як сказано в кількох авторських ремарках, які визначають наперед текст п’єси. Режисер вистави Едуард Митницький знайшов дуже точний театральний хід. Актори немов вдираються в уявну «студію», де записують радіопостановки. Пам’ятаєте улюблену передачу мільйонів «Театр перед мікрофоном»? При цьому вони встигають перекинутися парою слів зі справжніми, живими людьми театру, які щось незначне поправляють у цій уявній «студії» перед здивованим глядачем. Один-два, світло згасло, «Розгін! Запис!». Промінь світлової пушки вихвачує чоловіче та жіноче обличчя за мікрофонною стійкою, актори прекрасно читають текст п’єси. У перший момент купуєшся на провокацію режисера і з жахом думаєш, невже так буде продовжуватися півтори години сценічного часу і без антракту. Потім змиряєшся. Отаке «життя в листах», у акторів прекрасні голоси, тембри, нюансування. Словом, виразний радіотеатр. Але буквально через пару листів актори немов вириваються зі студії і кидаються стрімголов у життя в листах своїх персонажів. Вірніше, оживляють кожен лист, наповнюють дією кожне речення, проживають кожен рядок, але в жодному разі нічого буквально не ілюструють. Нам ніби наочно передається навіть манера написання тексту п’єси, коли довгі листи змінюють короткі листівки, записки і в якийсь момент буквально візуально перетворюються на діалог на папері.
Перед нами протягом півтори години, на одному подиху проноситься ціле життя двох людей — Ендрю Мейкпіса Ледда III та Мелісси Гарднер, яких блискуче зіграли заслужені артисти України Світлана Золотько та Олександр Ганноченко.
Вистава вийшла дуже щира, емоційно зворушлива, напружена за своєю внутрішньою дією і чуттєва. Достатньо сказати, що буквально всі жінки, які знаходилися в залі, не могли приховати сліз у фіналі. А це чи не головна нагорода творцям вистави.
Звичайно, такі драматургічні та сценічні експерименти мали місце в історії театру, і в кращих своїх зразках ніколи не полишають глядача байдужим і не позбавлені своєї актуальності у будь-які часи. Пригадаймо хоча б п’єсу «Милий брехун» Джона Патріка за листами Бернарда Шоу та Патрік Кемпбел (у виконанні Ангеліни Степанової та Марка Прудкіна) або «Сміх лангусти» Джона Марелла за листами Сари Бернар та Жоржа Піту (в інтерпретації Світлани Немоляєвої та Олександра Лазарєва). Театралізація будь-якого листування — безпрограшний варіант для театру, бо дозволяє оголюватися не оголюючись у буквальному смислі і дарувати глядачеві відчуття співпричетності, високу міру співпереживання, включення в історію. Ну уявіть ваші відчуття, якщо ви знайшли на старому занедбаному горищі у батьків або бабусі в’язку запилених листів, перечитали їх і немов поринули в інший світ. Світ людей, яких ви могли й не знати або знати їх іншими, а не такими, якими вони відкрилися вам у листах. Пережити разом із цим листуванням усю історію кохання, взаємовідносин, історію життя. Приблизно такими ж були відчуття після нинішньої прем’єри.
Світлана Золотько та Олександр Ганноченко прожили життя своїх персонажів від молодшого шкільного віку до п’ятдесяти п’яти років і ні на секунду не сфальшивили. Майже дві години відчайдушної, але відвертої боротьби за кохання, за право бути почутим, за щастя, в якому одному з двох завжди відмовлено, бо однаково сильно закоханих майже не буває. Хтось зраджує своє кохання, хтось навпаки, вивищується завдяки коханню. Комусь судилося, а комусь відмовлено. Хтось уміє кохати, а хтось лише користується. Хтось тільки віддає, а хтось лише приймає. Відомі формули кохання. Ніби нічого нового. Хоча хіба може застаріти вічна тяга людини до розкриття таємниці кохання? Або, вірніше, таємниці вміння кохати і бути коханим? Отже, пишіть листи одне одному, і, можливо, вам відкриється ця таємниця. А ще обов’язково відкрийте свій наступний глядацький сезон у театрі Драми та комедії на лівому березі Дніпра виставою «Люблю… Мелісса».
