Коли артист балету зустрічає свій полудень віку, природно говорити про його колишні здобутки, внесок в історію хореографічного мистецтва. Литвинов уславився на сцені Національної опери насамперед як характерний танцівник, створивши образи, сповнені пристрасті, душевних мук, гротескових рис, що наче суперечать загальному уявленню про романтичність класичного балетного канону, в якому повинні домінувати лірика напівказкового буття. Віктор Литвинов подолав цей Рубікон тривіальності. За ним справедливо закріпилася слава яскравого характерного танцівника, якому підвладні образи шекспірівського масштабу. Уже понад чверть століття на кону столичного театру живе й оновлюється новою генерацією танцівників балет «Ромео і Джульєтта» в постановці Анатолія Шекери. Першим Тібальдом був Віктор Литвинов. Досі перед очима хижа, звіряча пластика його героя, позбавленого ніжності, впертого у своїх архаїчних, убогих уявленнях про честь середньовічного лицаря. Він вступає в поєдинок із коханцем Джульєтти — Ромео, а потім — із дотепником Меркуціо, демонструючи лише одну науку свого життя — помсту, жагу вбивства. Тібальд став значною віхою в артистичній кар’єрі танцівника, і глядачі мимоволі чекали появи на сцені його нових героїв.
Проте Литвинов не став експлуатувати знайдений образ жорстокого і кровожерливого месника. У постановці балету-казки Генріха Майорова, за мотивами «Чипполіно» Джанні Родарі, Віктору дістався відверто комічний персонаж — принц Лимон. Він наче уособлював у своїй партії пихате цитринове царство. Виявилося, що й мовою гротеску Литвинов також володіє досконало. Кумедність Лимона підкреслювалася танцівником різкими, пародійними рухами, несподіваними гримасами на «шляхетному» обличчі. Оновлена лексика танцю, віяння західного модерну і сьогодні близькі творчій манері майстра.
Як провідний танцівник характерного амплуа, Литвинов виконав на сцені Національної опери ролі Еспада в «Доні Кіхоті» та Ганса в «Жизелі». Гордовитий іспанець Еспада і танцює, і позує як тореадор: століттями вишколена пластика, особлива постава корпусу. О, саме від таких умлівали дівчата, що ховали свої пристрасні погляди під пишним віялом...
Лісничий Ганс, закоханий у сільську дівчинку Жизель, намагався застерегти її від кохання до зрадливого графа Альберта, але марно... Ця партія побудована не стільки на складних танцювальних варіаціях, скільки на пантомімі, що вимагає справжнього акторського хисту. Віктор створював образ щиросердого юнака, який наче передбачав трагічну розв’язку фатальної любовної історії. Як і Жизель, він стає жертвою цього спалаху пристрастей.
Дорогоцінний досвід танцівника став підгрунтям неквапливого, але дуже впевненого становлення Литвинова-хореографа. Про його постановку балету «Панночка та хуліган» на сцені Національної опери «День» нещодавно писав. Нова робота чекає на Віктора Литвинова у Сполучених Штатах Америки, де, до речі, він і зустріне завтра свій ювілей.
№177 17.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
