На форумі вирувала поліфонія жанрів і розмаїття творчих бачень, оригінальність сучасних версій втілення творів класика театральними колективами Запоріжжя, Луганська, Донецька, Автономної Республіки Крим, Харкова і Полтави.
Зараз багато творчих колективів звертається до інсценування прозових творів Гоголя, і це не випадково. Одначе, на цьому шляху є певні складнощі. По-перше: переклад творів Гоголя з російської на українську мову. Професійних перекладачів, а не авторів «підстрочника», як це часто роблять філологи, у нас дуже мало і їх необхідно заохочувати. По —друге: проза Миколи Васильовича таїть у собі багато таємниць, і дає змогу вибору різних варіантів трактування його творів. Лише треба знайти потрібне рішення, а не «мудрувати від лукавого». Фестивальні вистави, як у дзеркалі, відобразили стан академічних театрів України з їхніми здобутками, а також — прорахунками.
Вистава «Ревізор» йшла позапланово. Режисер Олександр Любченко переніс події та героїв у сьогодення. Чи то геніальність світового класика, чи то ментальність слов’янського народу позначилися на тому, що й через 200 років із часу написання «Ревізору» конфлікт і перипетії комедії виглядають на диво сучасними. Тому глядачі так жваво реагують на події вистави...
Фестиваль відкрила вистава Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя «Ніч перед Різдвом» — інсценування і постановка Віталія Кашперського. Її рішення здійснено на засадах класичних традицій (художнє оформлення Володимира Геращенка). І, виявляється, не треба шукати чогось незвичного, а достатньо лише деталей оформлення, щоб глядач включив свою фантазію і домислив усе інше. Відкрилася завіса — і перед глядачем виникла завірюха української ночі, зі снігом, що вкрив скирту сіна, дерева, верхів’я будинку, дорогу, тини, купол церкви вдалині. З часом на небі з’являлися розсипи зірок, повний місяць, що світив загадково і таємниче, і під промінням якого відбувалися усілякі фантастичні події.
У цій феєричній музичній комедії (музика Віталія Скакуна, балетмейстер — Дмитро Козачковський) ведучим був сам Микола Васильович, який вводив глядачів в атмосферу подій і весь час перебувавна авансцені, щось записуючи, чи спостерігаючи за тим, що відбувається на кону.
У виставі достатньо веселої чортівні, відьомських витребеньок, а сцени колядок, запальні пісні та танці (диригент Віталій Скакун) викликають ностальгічні почуття, бо подібне зараз побачиш хіба що в театрі. Яскраві та запальні сцени Солохи (Катерина Ваколюк) та Чорта — (Олександр Кузьменков). Чорт — гротесковий образ, пристрасний і пластичний, він не злий, а такий собі веселий бешкетник. Щирі характерні образи створили: Юрій Попов (кум Панас), Василь Голуб (Чуб), Олександр Зазименко (Голова) та Микола Дудник (Дяк). Образ Пацюка — реально-міфічний у виконанні Володимира Гостіщева, запам’ятався цікавою сценою поїдання вареників із Чортом за спиною...
Інша вистава, яку показали полтавчани на фестивалі — сповнена протиріччя. Це містична драма «Вій» — вистава за п’єсою «Панночка» Ніни Садур за Гоголем. Режисер-постановник Влад Шевченко. На мою думку, головна помилка молодого здібного режисера в тому, що він намагався поєднати п’єсу Садур із повістю Гоголя ,і це у нього вийшло недостатньо переконливо. Не знайдено образ вистави( художник Тетяна Чухрай), оформлення швидше нагадує склад старих речей. Невдалі костюми, особливо у Нечистих та й самої Панночки, з використанням кавказьких елементів (?). Були проблеми, пов’язані з перекладом, зробленим самотужки. За видовищною формою (балетмейстер — Світлана Мельник), загубилася філософська основа твору —як Гоголя, так і Садур.
Запорізький академічний український музично-драматичний театр ім. В.Магара показав музичну феєрію «Майська ніч». Інсценізація та постановка Ігоря Бориса, художник-Катерина Слонова. Приваблює сучасне прочитання твору, образна сценографія. У її основі — плетений прохід від минулого до часу, коли відбуваються події у виставі. Цей прохід у формі спіралі, яка на час негативних міфологічних подій розривається угорі навпіл, а потім знову об’єднується — як життя. Так же сплетено місяць. Вбрання героїв стилізоване — напівказкове. Головний герой Левко —(Антон Попудренко) — емоційний та романтичний. Поетичні, сповнені чистої любові сцени Левка та Галі...
Донецький академічний музично-драматичний театр привіз інсценізацію Євгена Курмана на музику Євгена Кулакова — народне шоу «Сорочинський ярмарок». Вистава так сподобалася глядачам, що, вітаючи учасників, заступник Голови НСТД України Євген Колганов запропонував полтавцям запросити донеччан на гастролі. Одначе, дозволю декілька реплік. Режисер, захопившись формою шоу, не приділив достатньої уваги молодим акторам. Добре, що на ролі героїв призначають вокалістів із хорошими голосами. Але б не завадило ще попрацювати з ними щодо майстерності актора. Глядачам запам’ятовується образ Засідателя (В’ячеслав Хохлов). Яскравий акторський ансамбль продемонстрували донеччани у розповіді про червону свитку. Та, незважаючи на загальний успіх і цікавість глядачів, вистава викликає багато запитань...
Кримський академічний український музичний театр показав абсолютно неймовірні події — «Одруження». Постановка та оформлення Бориса Мартинова. Агафія Тихонівна (Лариса Соколова) — дівчина романтична і з чистими помислами, яка бажає сімейного щастя і гідна його. Та й Підкольосін (Юрій Грищенко), при всіх його лінощах і небажанні щось міняти в житті, зрештою розуміє, що подібні зміни можуть відкрити перед ним інші грані життя. І хоча він, як це написано у Гоголя, тікає з-під вінця, але режисер, не міняючи нічого в тексті, дає своїм героям ще один шанс. Підкольосін з’являється вже у весільному одязі в тому ж вікні, куди зник раніше. Героям випадає нагода — бути щасливими хоча б у мріях. А вже глядачі мають домислити, як будуть надалі розвиватися події.
Вистава жива, весела, з хорошим темпоритмом, увесь час тримає зацікавлених глядачів у напрузі. Вони по-доброму переживають за героїв, співчуваючи їм. Дію активізують вихованці хореографічної школи при театрі, які виконують пластичні жанрові сценки, що вводять у атмосферу вистави. Ця постановка особливо заслуговує на більш детальний розгляд, бо вона йде на єдиному диханні й належить до тих акторських спектаклів, де майже кожен образ яскравий і цікавий по-своєму.
Творча лабораторія Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Шевченка показала комікси за мотивами поеми-роману «Мертві душі» — «Чічіков & CO» Едуарда Безродного. Вистава абстрактна, яка може існувати поза часом і простором. Є головний герой, є мотивація його поведінки, є багато алюзорних натяків, але в цій виставі їх так багато намішано, усе так брутально подано, що інколи незручно сидіти поруч з іншими дорослими глядачами, а в залі — багато дітей. То саме чому подібним антимистецтвом можна їх навчити? Талановиті актори, які пропагують зі сцени Державного академічного театру абсурдну агресивно-войовничу вульгарність. Невже у них так занизько впав морально-етичний та естетичний рівень, що вони можуть бути провідниками подібного дійства, виплескувати на глядача весь непотріб — від матірних слів до вульгарщини?
Гоголь міг ставитися до своїх героїв по-різному — від іронії до любові. Але він не був злим. Бо, навіть розвінчуючи недоліки і вади, він хотів одного — аби люди ставали кращими. То ж давайте прислухаємося до Миколи Васильовича хоча би у цей ювілейний час.
Логічним завершенням фестивалю стала епічна драма «Тарас Бульба» Луганського академічного українського музично-драматичного театру за сценарієм Леоніда Тома у постановці Володимира Московченка.
Лаконічна і виразна сценографія Ірини Лубської — з вдалим поєднанням живої пластики акторів і відеоряду, який розширює сценічний простір. Усі події відбуваються під покровом Божої Матері — заступниці козаків. Монументально-епічну широту драми допомагає створювати і виразне величне музичне оформлення (композитор Сергій Турнєєв). Жанрові комедійні сцени, що перемежовуються із серйозними, ліричні — з драматичними, окремі деталі історії — цементують, оживляють, насичують виставу, роблять її достовірною і хвилюючою. Та головне — театр має талановитого актора — з надзвичайною харизмою, могутнім темпераментом, яким є Михайло Голубович — виконавець ролі Тараса Бульби. Без нього подібна вистава — такого художнього рівня і такого високого ѓатунку не змогла би відбутися! Кожен вихід актора на сцену, кожна фраза, кожен фрагмент ролі — мотивовані й завершені, запам’ятовуються надовго. Тепла, пронизана козацьким гумором перша зустріч із синами... Не можна не згадати сцену, у якій Тарас дізнається про зраду Андрія. Трагічна сцена вимушеного вбивства ним свого сина. А присутність на страті Остапа! Ось де за лаконічністю форми у душі майстра буяв вулкан пристрасті! Драматична сцена Тараса з люлькою, що прекрасно побудована режисером і виразно прожита актором. Величним титаном, кращим художнім образом з історії нашої країни, могутнім, як дерево, до якого прикували козака, щоб спалити, залишилася у нашій пам’яті постать Тараса Бульби. Саме на таких творах як «Тарас Бульба» на луганській сцені, треба вчити молодь патріотизму, любові до свого народу, до Батьківщини. Це класичний приклад, як театральна вистава здатна замінити десятки підручників з історії. Наше щастя і наша гордість, що ми є нащадками такого відважного племені козаків — сили, яка визначала колись характер загальноєвропейської історії.
