Цього року змагаються 83 піаністи з 12 країн світу. Оцінюватимуть виступи юних виконавців члени журі: Валерій Козлов (Україна), Станіслав Почекін (Іспанія — Росія), Паола Вольпі (Італія), Ельза Колодін (Німеччина), Валіда Расулова-Сук (США) і Паскаль Галле (Франція). Як краще готувати дитину до професійного музичного конкурсу, про психологічний настрій перед виступом і не тільки «Дню» розповів голова суддівської команди, професор фортепіанного факультету Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Валерій Козлов.
— Валерію Олеговичу, на ваш погляд, з чого краще почати виховання майбутнього піаніста-виконавця?
— Музична система, яка існує нині в Україні і була в колишньому СРСР, а ще раніше в Російській імперії, як мені здається, оптимальна. Її багатоступеневість — дитяча музична школа, училище, консерваторія і аспірантура — до цього часу дозволяють виконавцям досягати високих результатів. Музична школа або десятирічка — дуже хороший підготовчий етап. Хоча виховати дитину професійним піаністом — непросте завдання, яке вимагає справді каторжної роботи від педагога, батьків і від самої дитини. Таланту тут мало, потрібні багатогодинні заняття, а також мотивація — бажання дитини займатися музикою, інтерес до процесу занять. На жаль, часто педагоги відбивають це бажання, тому такий інтерес потрібно підживлювати різними способами. На ранньому етапі заняття можуть проходить у вигляді гри, оскільки дитині інколи складно пояснити, що для досягнення мети потрібна важка і часто одноманітна праця. Для дитини також важливе оточення, її захоплення повинна підтримувати сім’я і, звичайно, педагог.
— А чим відрізняється європейська система музичної освіти від української?
— В Європі більшість дитячих музичних шкіл приватні, а державних дуже мало. Основну освіту дитина здобуває в загальноосвітній школі, де на високому, якісному рівні проходять уроки музики і культури. Система музичних шкіл, до якої звикли ми, відсутня. Якщо у нас дитина навчається за певною програмою, що зобов’язує її протягом року грати на сцені як мінімум три-чотири рази, то в Європі (навіть у інститутах) дуже рідко виступають — лише під час вступу, після чого можливі два-три публічні концерти упродовж навчання. Також потрібно зауважити, що за кордоном дуже розвинена приватна освіта. Звичайно, є й потужні професійні школи, такі як: Джульярдська школа в Нью-Йорку (де навчання коштує дуже дорого), або школа, схожа на нашу десятирічку, при інституті в Ганновері, але це лише мала дещиця подібних навчальних закладів для величезної кількості дітей, що бажають здобути професійну музичну освіту.
— Нині існує система музичного розвитку для дітей в загальноосвітніх школах України?
— У нас такі уроки відсутні. Так звані уроки музики передбачають отримання навичок хорового співу, сольфеджіо і все! Знайомством з музичною літературою, залученням дитини до концертів активно займалися за радянських часів. Для того, аби людина була всебічно розвиненою, обов’язково необхідні гуманітарні предмети, я маю на увазі хоча б короткі відомості про живопис, архітектуру, театр... Окрім літератури та історії, має бути музична культура та історія мистецтв, історія релігії. Все це необхідно для того, аби людина виходила зі школи з широким світоглядом. Цього дуже не вистачає, особливо в сучасному суспільстві.
— Скільки необхідно приділяти часу для занять на день, щоб підготуватися до конкурсу і досягти високого результату?
— Певні проблеми можна вирішити за півгодини занять, а можна просидіти весь день і нічого не зробити! Тут працює принцип мозкової атаки: коли людина концентрується і знає, що вона хоче зробити. Це дозволяє швидше досягти мети. Коли я сам вчився, то казали, що Григорій Соколов займається по п’ять годин щодня і не пропускає жодного дня! У Святослава Ріхтера був зошит, де він записував тривалість занять. Він мав займатися певну кількість годин, якщо він цього не робив, то записував собі борг, який повинен був потім відпрацювати. Дуже мало людей, які здатні добре грати без багатогодинних постійних занять. А якщо говорити про підготовку дитини до участі в такому складному конкурсі, як «Горовиць-дебют» (Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця), то заняття на цьому етапі не носять характер каторжної праці, необхідної для підготовки до дорослого міжнародного конкурсу (маються на увазі репертуарні вимоги і об’єм. — Л. Н.). Це абсолютно різні завдання.
— Чи повинні юні виконавці психологічно налаштуватися перед виступом, аби не розчаруватися і не втратити інтерес до навчання в майбутньому? Ваша порада: якою має бути підготовка перед грою?
— Дитину потрібно готувати, що конкурс це не лише шанс перемогти і отримати приз, а перш за все можливість показати себе, виступити на престижній сцені, зіграти на відмінному роялі для публіки. Я вважаю важливим говорити їй про те, що її слухатимуть музиканти, які професійно оцінять гру. Звичайно, необхідно виховувати у дітей волю і налаштовуватись перед виходом на сцену. Я завжди кажу своїм учням, що потрібно максимально добре зіграти — це головне завдання. А далі вже як складеться конкурсна ситуація...
Виходячи на сцену, необхідно отримувати задоволення від спілкування з музикою, інструментом, аудиторією. Якщо в людині це культивувати, то зникає острах, стан страху перед публікою. Хай у кожного буде девіз: хочеш успішно виступити — маєш багато репетирувати! Необхідно по максимуму віддавати себе своїй справі, для цього потрібно, аби вона була улюбленою.
