У Кіровограді до Дня міста помпезно відкрили реконструйовану площу перед приміщенням міської ради. Майже цілий рік навколо неї розгортались скандали та звучали різні думки з приводу доцільності даної реконструкції. Найгостріші суперечки були викликані місцем та розміщенням пам’ятника О.Пашутіну — одному з міських голів дореволюційного періоду. Питання було в тому — до кого він стоятиме «задом» — до мешканців чи до мерії... врешті-решт, його повернули боком. Сам монумент у вигляді статуї Пашутіна, який тримається за стілець, символізує нібито передачу правління наступникам. Однак, під час відкриття пам’ятника, один із глядачів пояснив мені його народне обѓрунтування. Насправді, Пашутін стоїть з порожнім кріслом, на якому ніхто не може всидіти, і сміється з тих, хто марно намагається на нього сісти... Тобто він ніби стверджує, що наші сучасні міські голови — це порожнє місце...
І дійсно, якщо проаналізувати історію і сьогодення, така думка дуже схожа на правду. Кіровоград вже тривалий час має проблему з наявністю легітимного міського голови. Мер Кіровограда Олександр Нікулін був арештований 25 лютого 2001 при спробі отримання хабара від одного з підприємців міста. Вибори міського голови 2002 року були визнані недійсними. Результати перевиборів того ж року довго не визнавались депутатським корпусом, а обраний голова не міг виконувати своїх посадових обов’язків. Далі були вибори 2006 року. Не зважаючи на їхню нетипову легітимність, у листопаді того ж року були проведені перевибори, адже переможець — Валерій Кальченко — покинув свою посаду заради місця у Верховній Раді. Переможця перевиборів також довго не могли визначити, а міська виборча комісія кілька разів оголошувала перевибори. Далі за нинішнього міського голову взялась комісія з групи народних депутатів, яка, враховуючи численні порушення законодавства з його боку, підготувала Постанову про перевибори, що вже пройшла обговорення у профільному Комітеті і досі чекає своєї черги на сесії Верховної Ради. Тобто, повністю легітимного мера місто досі не має, крісло залишається порожнім...
Пашутін найдовше з усіх міських голів керував тодішнім Єлисаветградом, і був достатньо ефективним на своїй посаді. Він розвинув міську інфраструктуру, підняв на високий рівень торгівлю, розвивав освіту, культуру, при ньому місто почали називати «Маленьким Парижем». Як він зумів цього досягнути? Невже виключно завдяки особистим якостям? Чи може були якісь об’єктивні причини?
В Російській Імперії кінця ХІХ — початку ХХ століття мешканці міст обирали свій орган самоврядування — думу. А вже ця дума своїм рішенням призначала міського голову — топ-менеджера, який керував усією міською інфраструктурою і господарством. Це дозволяло уникати двовладдя, яке сьогодні процвітає в українських містах, коли мер представляє одну політичну силу, а більшість міської ради — іншу. Наступною відмінністю було те, що міська дума не втручалась у виконання головою своїх повноважень, однак контролювала його дії. Це дозволяло думі виконувати функції своєрідної «наглядової ради підприємства», і забезпечувало відповідальність влади, адже мера могли будь-якої миті зняти з посади за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків. Сьогодні ми цього не можемо собі дозволити. Міський голова обирається всією міською громадою, але не може бути усунений достроково своїми виборцями. Рішення приймає не він, а колективні органи влади — міськвиконком та міськрада, відповідно він (рівно як і депутати та члени міськвиконкому) не несе жодної відповідальності, ні кримінальної, ні адміністративної, за прийняті незаконні рішення. Протести прокурорів можуть бути проігноровані або відхилені тим самим колективним безвідповідальним органом влади. І правлячу верхівку це цілком влаштовує, адже таким чином вони можуть постійно паразитувати на міській громаді, висмоктуючи з неї ресурси та забезпечуючи собі продовження своєї безвідповідальної некомпетентної влади. Всі способи дострокового припинення своєї каденції, згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування», мають бути записані у Статуті місцевої громади. Однак переважна більшість населених пунктів їх просто не приймає, а в тих рідкісних випадках, коли вони приймаються, туди закріплюють такі норми, що переобрання органів місцевої влади стає просто неможливим.
Ця ситуація влаштовує і всю державну систему, яка є так само безвідповідальною. Відповідальне місцеве самоврядування їй не потрібне і не вигідне, адже може призвести до створення громадянського суспільства, а громадянське суспільство може винести смертний вирок всій системі. Тому наш український варіант місцевого самоврядування є профанацією самої ідеї самоврядності. Єдине його реальне повноваження — це красти майно місцевої громади, чим воно, власне, і займається...
Україна конче потребує адміністративної реформи та реформи місцевого самоврядування, однак більшість законодавчих ініціатив пропонують лише його косметичні зміни. Якось я був свідком картини, коли голова профільного комітету Верховної Ради вчив голів місцевого самоврядування обходити закони та протести прокурора за допомогою рішень місцевих рад. Тобто, один безвідповідальний орган проводив майстер-клас для свого «молодшого брата». І ми чекаємо від них якихось змін? Вони ніколи не зміняться, поки ми їх не змінимо.
Нам варто замислюватись не над прізвищами кандидатів, а над ідеями, які вони пропонують. Кандидат, що не говорить вам всієї правди і не пропонує справжніх чітких шляхів вирішення задач — не зможе здійснити змін у державі. Потрібно вирішувати не проблеми, а причини. На владних кріслах не повинно бути «порожнього місця».
