В експозиції Чернівецького художнього музею, у розділі «Портретне мистецтво XVII — початку XX століття», експонується живописний твір, на якому зображений літній чоловік в одязі вірменського священнослужителя. Його піднесену репрезентативність передає сяйво золотаво-вохристих кольорів, які урочисто співвідносяться з глибокосиньою гамою одягу з червоними деталями та яскраво-червоним шовком орденських стрічок. Парадність портрета акцентовано офіційністю одягу і підкресленою увагою до нагород. Звучання портрета пом’якшене майстерно утвореним психологізмом образу. Манера письма, увага до світлотіньового моделювання об’ємів та переконливість портретної характеристики не залишають сумнівів, що автором твору є вправний маляр, який працював у традиціях європейського академічного малярства другої половини ХIХ століття.
Твір зберiгається у фондах Чернівецького краєзнавчого музею як портрет невідомого чоловіка пензля невідомого художника. На початку 1900 х під час підготовки постійної експозиції у музеї було встановлено ім’я портретованого та виявлено напис у правому верхньому куті на тлі полотна: «A.S.», а також дату «1882». Тепер на етикетці експонованого у музеї твору зазначено: «Художник A.S. Портрет архієпископа Мітульського. 1882. Полотно, олія». Питання ідентифікації імені художника, який створив портрет, певний час залишалося відкритим. Цими днями атрибуцію твору завершено і можна підвести певні підсумки...
В історії встановлення імені автора твору є кілька напрямів. Одним із них було уточнення деталей біографії вірменського архієпископа у Чернівцях, під час служіння якого було зведено і освячено величний храм Святих Апостолів Петра і Павла (архітектор Йозеф Главка). Ним був Флоріан Мітульські (Florian Mitulski, 1810—1891 рр.). Портрет створено 1882 року, тобто тоді, коли настоятелю вірменської парафії виповнився 71 рік.
Водночас з припущеннями про чернівецьке походження твору та щодо імені художника, який написав портрет, міркування розвивалися у напрямi зв’язків Флоріана Мітульського зі Львовом. Адже він походив з польських вірмен зі Львова, де й був висвячений. Природнім було припустити також, що автором портрета міг бути львівський художник, який особисто добре знав Мітульського і, ймовірно, бував у Чернівцях. Тут-то і стали в пригоді вже напрацьовані факти за темою про творчiсть митців, життям і творчістю пов’язаних з Чернівцями. Дослідження цієї теми розпочато ще в роки роботи у Чернівецькому художньому музеї, а останніми двома роками вже у Жешуві воно набуло подальшого розвитку. Поступово формується список, додаються все нові й нові імена, шириться інформація про багатьох із них. Зокрема, й про діяльність польських митців. До списку таких художників внесено і прізвище учня Чернівецької гімназії, який у майбутньому став художником і тривалий час жив у Львові. Він походив з буковинської вірмено-польської родини і звали його Антоні Стефанович (Antoni Stefanowicz, 1858—1929 рр.). Отже, можна було окреслити перший висновок: як художник Антоні Стефановіч, так і архієпископ Флоріан Мітульські з польських вірмен. Обидва жили у Львові та у Чернівцях.
Насамперед, важливим було простежити характер творчості Антоні Стефановича та особливості його мистецької манери. Проте про Антоні Стефановича у джерелах радше згадується як про вчителя малювання. Щоправда, відомо, що його прізвище є серед митців, які брали участь у розписах плафону Львівського оперного театру. Є згадка також, що першим учителем малювання славної української художниці Олени Кульчицької був «інспектор середніх шкіл Стефанович». Цим майже і вичерпувалася інформація про Стефановича як живописця.
Брак україномовної літератури про митця було компенсовано відомостями, знайденими в електронній мережі. На одному з польських сайтів розміщено матеріал про славні постаті польських вірмен. Серед них є біографічні дані польського маляра Антоні Стефановича. Згадується і про те, що він був у дружніх стосунках з вірменським архієпископом у Львові Йозефом Теодоровичем, який, принагідно зазначимо, закінчив Чернівецький університет і свого часу рекомендував Флоріана Мітульського на посаду святенника Чернівецької парафії. Там же подано важливу інформацію, що твори А. Стефановіча зберігаються у запасниках Львівської галереї мистецтв. Далі пошуки привели на сайт Вірменського культурного товариства у Кракові, на якому можна прочитати зміст Бюлетеня товариства. В одному з номерів цього видання 2007 року було розміщено статтю Кшиштофа Стефановича «Життя і творчість Антоні Стефановича».
Отже очевидними стали наступні кроки: слід було ознайомитися з творами, які є у фондах галереї у Львові і відшукати потрібний номер «Бюлетеня», щоб прочитати опублікований матеріал про А. Стефановича. Голова Вірменського культурного товариства у Польщі пообіцяв допомогти і невдовзі надіслав потрібний примірник «Бюлетеня». А після звернення з листом до дослідника історії польських вірмен Анджея Богосевича у Жешуві пролунав дзвінок від самого автора статті з Кракова!
Слід зазначити, що спілкування з паном Кшиштофом Стефановичем було цікавим і плідним. З’ясувалося, що він є правнуком художника Антоні Стефановича і свято зберігає пам’ять про польського митця. Пан Кшиштоф люб’язно надав можливість ознайомитися з творами з його власної колекції. У нього виявилися і фотографії творів живописця, які є у запасниках Львівської галереї мистецтв.
У опрацюванні версії можливого авторства Антоні Стефановича засадничою обставиною є монограма «A.S.» Відтак було обстежено характер підписів різних періодів творчості художника, які з часом змінювались. З-поміж них є і наш варіант. Пан Кшиштоф Стефанович зазначив суттєве(!): у період до 1900 року А. Стефанович підписував твори саме монограмою «A.S.» і саме з тим характерним каліграфічним написанням цих двох літер, яке містить музейний експонат. Наприклад, портрет молодої жінки 1883 року (міститься у фондах Львівської національної галереї мистецтв) і портрет Мітульського 1882 року мають абсолютно ідентичні підписи. Важливо й те, що авторський підпис проставлено на обох творах у правому верхньому куті з єдиною різницею: автограф 1883 року написаний білою фарбою, а підпис на портреті Мітульського проставлений чорним кольором на темно-брунатному тлі.
За творчою манерою портрет Мітульського найближче є до портрета батька, написаного 1885 року. Їх поєднує міцне об’ємно-пластичне трактування форми, підкреслена пластичність світлотіньового моделювання обличчя та характерні прийоми у відтворенні очей. Ці два твори є чудовими зразками психологічного портрета. Так, у портреті Мітульського художнику вдалося створити багатогранний образ сильної особистості, чоловіка непересічної волі і водночас відкритого до співчуття та розуміння людей. Влучністю характеристик відрізняються і портрети сина Каетана Стефановича, талановитого польського художника доби львівської сецесії. У цьому зв’язку також слід згадати майстерно виконані у техніці пастелі твори: портрет пані П. (є у фондах Львівської галереї мистецтв), який отримав Малу золоту медаль на виставці 1928 року у Познані, та глибоко психологічний автопортрет майстра 1908 року із приватної збірки правнука живописця.
Отже підпис майстра «A.S» та порівняльні характеристики манери виконання портрета Мітульського та інших портретів пензля Антоні Стефановіча переконливо свідчили на користь його авторства. Вагомим моментом в роботі над атрибуцією музейного твору була й думка самого пана Кшиштофа, який без жодних коливань підтримує твердження, що твір належить саме Антоні Стефановичу.
Надзвичайно інформативним і корисним виявився й матеріал, викладений у статті Кшиштофа Стефановича, яка надрукована у «Бюлетені Вірменського товариства». В ній ідеться про життєвий шлях художника Антоні Стефановича, про цікаві деталі дитинства, проведеного у батьківському маєтку в буковинському селі Товтри, про його звитяжну учительську діяльність і талант педагога. Зокрема, він переповідає родинну історію про те, якими незабутніми були дні, коли після закінчення гімназії у Чернівцях студент Віденської академії мистецтв Антоні Стефанович приїздив додому. Там він насолоджувався поезією буковинської природи і незліченними піснями матері, в яких жила традиція батьківської садиби і місцевих мешканців. Під час вакацій «вечорами там збиралося багато молоді, яка проводила час у розмовах про мистецтво, медицину, право, музику і літературу».
«Антоні Стефанович був обдарований непересічним малярським талантом. Був людиною надзвичайно працьовитою й активною. Навчався пейзажу, але понад усе приваблювало його портретне малярство. Належить до видатних майстрів у тій мистецькій галузі». І далі зазначає: «Slowo Polskie» у січні 1930 року написало: «Чесноти його таланту проявилися у портреті, який завжди вирізнявся точністю характеристик, належним підходом і розумінням індивідуальності моделі, чудовим рисунком і шляхетним колоритом».
Водночас, Кшиштоф Стефанович звертає увагу на те, що Антоні Стефанович після закінчення Академії мистецтв постав перед вибором власної професії: «Першою дорогою була... мистецька діяльність вільного маляра. Другою, значно труднішою, — педагогічна праця. Вибір впав на ту другу». Відтак Антоні Стефанович з властивим йому завзяттям розпочав свій багаторічний шлях на педагогічній ниві. Автор статті наводить слова із спогадів ксьондза Піотровича про маляра: «Невибагливий, скромний аж до перебільшення, умів зі скарбів своєї душі видобувати такі іскри ентузіазму і радості, що захоплював і запалював наймолодших».
Відтак зібрана інформація дозволяє скласти біографічну довідку про митця і свідчить про наступне. Польський портретист, пейзажист і педагог Антоні Стефанович народився 1858 року у польсько-вірменській родині у селі Товтри Заставнівського району Чернівецької області. Закінчив гімназію у Чернівцях. Навчався в Академії мистецтв у Відні (1876— 1879 рр.). Його учителями з Академії були відомі австрійські живописці, майстри історичного живопису Carl Wurzinger, Christian Griepenkerl та A. Eisenmenger.
Він є автором портретів, релігійних композицій та пейзажів. Особливо він захоплювався мистецтвом епохи Відродження та малюнком, який вважав основою мистецтва живопису. А. Стефановіч викладав у Першій реальній школі у Львові, працював у Дрогобичі та Станіславі. Потім обіймав посаду інспектора львівських шкіл. А згодом став інспектором шкіл міністерства освіти Австрії. Він є автором двох підручників з методичними розробками викладання малюнку в середніх та промислових школах, виданих у Львові 1894 та 1898 роках. Значну увагу приділяв виявленню талановитих дітей, здібних до малювання.
З 1900-х Антоні Стефанович був членом товариства «Молоде мистецтво» у Львові. Входив до складу групи художників, які розписували плафон Львівського театру опери і балету. Митець брав участь в Осінній виставці Товариства красних мистецтв у Львові 1925 року та Крайовій виставці у Познані 1928 року.
Польська держава відзначила заслуги Антоні Стефановича орденом Залізної корони III ступеню (1911 р.) та медаллю й Почесним хрестом для цивільних функціонерів, а також офіцерським хрестом Ордену відродження Польщі.
Помер художник 1929 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. 1932 року було організовано велику посмертну виставку його творів разом з творами сина Каетана Стефановича у Львівському Палаці мистецтв.
У наш час глядачі мають можливість оглядати твори А. Стефановича на виставках. Так, наприклад, полотна Антоні Стефановича виставлялися у кількох містах Польщі на організованій 1998 та 1999 роках Національним музеєм у Кракові виставці «Автопортрет у польському малярстві». А «Портрет молодої жінки», створений 1883 року, експонувався на виставці «Вірмени Польщі — відособленість і асиміляція» (1999 р.) у Краківькому національному музеї.
Отже тепер знаємо, що майбутній маляр — хлопчик з родини польських вірмен Антоні Стефанович, який 140 років тому навчався у Чернівецькій гімназії, є автором майстерно написаного портрета вірменського архієпископа у Чернівцях Флоріана Мітульського. Суттєвим є і те, що напис на етикетці твору «Художник A.S.» поступиться місцем повному імені вже відомого автора портрета — талановитого польського живописця і відомого педагога Антоні Стефановича.
