Звичайно, у Києві не треба чекати її механічного копіювання:
надто вже специфічним був експозиційний простір Лівадійського палацу, колишньої
царської резиденції, що стала за радянських часів помпезним музеєм.
У цьому оточенні абсолютно органічно виглядали й роботи
Іллі Ісупова, присвячені сталінській шпигунофобії; і механічні іграшки
Олександра Гнилицького, стилізовані під вироби дореволюційних майстрів;
і відеоінсталяція Сергія Браткова, що нагадувала про хрестоматійні подвиги
Другої світової війни; і навіть відео знаменитого німецького митця Йозефа
Бойса. Взагалі, одним із принципових завоювань «Кримського проекту — II»,
який взагалi-то не претендує на надмірну серйозність і епохальність, стала
саме репрезентація Бойса, митця, який значною мірою визначив обличчя мистецтва
другої половини ХХ сторіччя
За твердженням самого Бойса, його художній світогляд багато
в чому сформований саме подіями війни, коли його «Юнкерс-87» було збито
над Кримом суворою зимою 1943 року. Життя Бойса врятували кримські татари,
які лікували його вісім днів, до приходу німецької рятувальної бригади.
Цей випадок визначив не лише найважливіші для творчості Бойса концепції
— євроазійства, шаманізму, врятування життя мистецтвом, а й матеріали,
за допомогою яких татарські знахарі повернули його до життя й з яких він
згодом створював свої роботи — мед, жир, повсть.
Участь у проекті кримськотатарських художників — Ісмета
Шейх-Заде, Ахмета Аметова й Мамута Чурлу, очевидно, мало стати відгуком
на цю історію, яка стала вже частиною міфологічного епосу сучасного мистецтва,
і продовжити діалог між Бойсом і татарами, яких він сприймав як свою духовну
родину. Однак цього програмного діалогу художніх ідей не сталося: надто
герметичними і самозаглибленими здавалися більшість експонованих у Лівадії
робіт. «Врятував» ситуацію фільм Йохана Грімонпреза «Dial H-I-S-T-O-R-Y»,
який розповідає історію повітряного тероризму і який вже мав величезний
успіх на багатьох престижних виставках. У Лівадійському палаці він зазвучав
абсолютно оригінально, оскільки зображення проектувалося на невеличкий
стенд із копією договору про створення ООН, укладеного Сталіним, Рузвельтом
і Черчиллем під час Ялтинської конференції 1945 року. Розгорнута автором
панорама тероризму — війни мирного часу з жахливою кількістю жертв, виглядала
набагато переконливіше й драматичніше саме на такому тлі, ніж на нейтральному
білому екрані. Тема умовності будь-яких історичних
побудов і людських договорів
і цінності окремої людської особистостi та життя несподівано зцементувала
індивідуальне висловлювання художників, дійсно, в єдиний проект.
Проте ще зарано підбивати його підсумки. Будь-який твір
сучасного мистецтва живе передусім у контексті, для якого він створений,
і черпає із цього контексту велику частину своїх значень. Треба сподіватися,
що простір ЦСМ Сороса доповнить «лівадійську» частину «Кримського проекту
— II» новими значеннями.
№220 17.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
