Недарма кажуть, що подорож в одну милю починається з першого кроку. Однак зараз, згадуючи про маскару як криваву розправу над євреями в роки Другої світової війни, важко сказати, хто з них став отим першопочинанням для нацистської практики.
Хоч би як там було, а нова публіцистична книжка письменника Федора Зубанова (нині, на жаль, вже покійного), яку нещодавно випустило видавництво «Веселка», більшою мірою про людей мирних ланів — українців, хто, ризикуючи власним життям, рятував євреїв, заслуговуючи звання «Праведників народів світу». Людину, що отримала цей статус, запрошують в Ізраїль, де урочисто вручають медаль, на якій двома мовами — на івриті та французькій — вигравіювано напис: «У подяку від єврейського народу. Хто врятував одне життя, врятує весь світ». Наразі перевіряють матеріали нових «Праведників». За попередньою оцінкою фахівців, кількість рятувальників і врятованих — від 50 до 500 тисяч людей, тоді як нині почесне звання «Праведника народів світу» отримали понад сімнадцять тисяч людей з різних країн світу...
— В Україні понад півтори тисячі громадян, що рятували євреїв від нацистських таборів, — коментує у передмові видання Наомі Бен-Амі, Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні. — Держава Ізраїль вважає своїм обов’язком пам’ятати й шанувати не тільки кожного, хто загинув під час катастрофи, а й усіх праведників, котрі відвернули дамоклів меч, що завис над безневинними людьми...
Нагадаємо, в роки війни гітлерівська адміністрація практично щомісяця запроваджувала нові формальності, життєво необхідні для існування в гетто. Так, спочатку право на життя гарантували посвідчення «фахівців», які видавали працездатному населенню. Згодом гарантією від розстрілу могло бути лише посвідчення іншого взірця. Та що там, і фальшиві документи — теж неабияка необхідність, хоча й не гарантувала пережити тодішній геноцид.
Хоч би що там казали стосовно суто українського «моя хата скраю», ця книжка переконає у зовсім протилежному. Легка манера викладу документального матеріалу, який озвучили безпосередньо причетні до цього люди-герої, підкуповує по-справжньому як науковця, так і пересічну людину, якій не байдужа історія життя двох народів — українського та єврейського, «котрі були приречені самою долею жити пліч-о-пліч на землі соняшників і лелек»...
Згодом з’ясовується ще одна деталь справді державного рівня: насправді гімн Ізраїлю написано в Україні, й мало того: два президенти та три прем’єр-міністри Ізраїлю — уродженці України!
