Спочатку з'явилася спільна заява Міністерства культури РФ і російської прокатної компанії «Централ Партнершип»:
«Компанія «Централ Партнершип» відкликала з Міністерства культури РФ заявку на отримання прокатного посвідчення для фільму «Номер 44», приймаючи на себе будь-які комерційні наслідки, що випливають з цього рішення.
Світова прем'єра фільму «Номер 44» (в оригіналі Child 44) виробництва американської кінокомпанії Lionsgate запланована на 17 квітня. Одночасно планувався вихід у російський прокат.
Однак за підсумками прес-перегляду до Міністерства культури РФ надійшли запитання, що стосуються змісту фільму, передовсім - спотворення історичних фактів і своєрідних трактувань подій до, під час і після Великої Вітчизняної війни, а також образів і характерів радянських громадян тієї історичної епохи.
14 квітня відбувся перегляд фінальної версії картини за участю експертів, представників Міністерства культури, російського прокатника - компанії «Централ Партнершип» та ЗМІ.
Після цього перегляду думки прокатників і представників Мінкультури збіглися: прокат подібного роду фільмів напередодні 70-річчя Перемоги неприпустимий».
Фільм являє собою кримінальний трилер, знятий за романом британського письменника Тома Роба Сміта.
Події розгортаються в Радянському Союзі 1953 року. Колишній військовий на ім'я Лев Демидов (Том Харді), який працював у МДБ (нова назва НКВС за пізнього Сталіна), пережив Голодомор в Україні, підняв прапор Перемоги над Берліном, однак через те, що відмовився відправити до таборів власну дружину, був засланий працювати у провінційне містечко Вольськ. Там-то йому і доводиться розслідувати справу про маніяка, який убив 44 дитини. Начальство категорично проти розслідування, бо умисні вбивства і серійні маніяки - прерогатива капіталізму. У підсумку Демидову-Харді доводиться не тільки полювати на нелюда, а й самому рятуватися від колег з МДБ. У фільмі також грають такі зірки, як Гері Олдман, Венсан Кассель, Чарльз Денс (відомий за роллю Тайвіна Ланністера в серіалі «Гра престолів»).
Судячи як з викладу сюжету, так і за відгуками критиків, «Номер 44» - розлога, погано зіграна «клюква», що має мало спільного з реаліями СРСР. Картина отримала переважно негативні відгуки в західній пресі. Однак у вищенаведеній заяві про художній рівень не сказано жодного слова, зате згадано 70-річчя Перемоги. Ймовірно, приводом для заборони послужив епізод у Берліні 1945 року, де радянські солдати показані не зовсім бездоганними, однак головна причина, очевидно, лежить у тому, що, за словами Тома Роба Сміта, одним із головних героїв роману «є Радянська Росія - жахлива суміш жаху й абсурду ». Курс, взятий Путіним на реабілітацію радянської дійсності в її гіршому, сталінському ізводі, виключає подібні фільми на російському екрані незалежно від їх якості.
Втім, про переваги чи недоліки «Номера 44» українцям також залишається тільки гадати. Як виявилося, в незалежній Україні, після двох революцій і 24 років незалежності, ми не можемо подивитися фільм, заборонений в іншій, не дуже нам дружній державі, оскільки українська дистриб'юторська компанія Multi Media Distribution, яка й повинна була випустити «Номер 44», пов'язана з російськими колегами контрактними зобов'язаннями, що не дозволяють їй показувати фільм самостійно.
Директор компанії Multi Media Distribution Роман Мартиненко на прохання «Дня» прокоментував ситуацію:
- «Централ Партнершип» справді володіє ліцензією на прокат по території СНД, включаючи Україну, тому ми змушені скасувати покази. Раніше у нас вже траплялося щось подібне. На жаль, ми не працюємо із західними студіями безпосередньо і змушені задовольнятися посередництвом російських дистриб'юторів. Причини - економічні: український ринок прокату недостатньо конкурентний; мало залів; нестабільна ситуація з національною валютою; відіграє свою роль і середня ціна на квитки - у нас вона становить близько двох доларів, тоді як у Росії – п’ять. Звичайно, заборона справила прямо протилежний ефект: тепер «Номер 44» опинився в центрі уваги. Але в будь-якому випадку - прикро. Ми будемо працювати над тим, щоб уникнути таких ситуацій надалі.
Абсолютно правильно: все це - не вперше, все це - заїжджена платівка. Російські компанії за своїм розумінням скасовують прокати в Україні або утискають покази в якості, передаючи фільми в убогому відеоформаті для показів у крихітних залах на маленьких екранах (що інакше як знущанням назвати не можна) вже не перше десятиліття. При цьому бюрократи з Міністерства культури і наше кіночиновництво, схоже, стурбовані іншими речами: наприклад, всерйоз обговорюють введення збору з квитків на підтримку національного кіно. З чого цей податок збирати, якщо фільмів у кінотеатрах не буде?
Вихід є завжди. Згадаймо, як вдалося зруйнувати монополію російських прокатників на дубляж (донезмоги, до речі, солодкий, з пафосом і придихом дешевого театру); тоді ж теж було багато розмов про нерентабельність обов'язкового українського дублювання - але іноземне кіно заговорило державною мовою, а кіноіндустрія не завалилася. Здається, що й у випадку з правами на прокат проблема розв’язувана в межах тих можливостей, які є зараз. Головне - мати політичну волю для такого рішення. Інакше що і як нам дивитися будуть і надалі вирішувати московські бізнесмени.
