Задає ритм картина Веніаміна Кушніра «Scherzo», багатофігурна композиція, де поєднані енергія боротьби, стрімкий рух і сакральність. Куратор виставки Галина Скляренко припускає, що зараз ця робота виставляється вперше. «Scherzo» є одним зі смислових центрів проекту, представленого у Національному художньому музеї України та організованого разом з аукціонним домом «Дукат». Сьогодні, на думку Галини Скляренко, картина наповнюється несподівано актуальним змістом, інтерпретує історію України, її прагнення до свободи і незалежності.
«Scherzo» знайшли у приватній збірці. Взагалі, як зауважує куратор виставки, головні труднощі під час підготовки були пов’язані з пошуком робіт. Твори для проекту надавали колекціонери та різні заклади, зокрема Музей історії Києва і Музей шістдесятництва, їх відшукували у майстернях митців.
ГЕТЬ ІНАКШИЙ
Що ви знаєте про Миколу Трегуба? З окремої експозиції його робіт починається виставка «Інша історія». Галина Скляренко називає художника «дивним явищем нашого часу». Родом із села, без вищої художньої освіти (за плечима — училище та художня студія при заводі «Більшовик»), працював в Інституті археології і малював — на картоні, оргаліті, навіть якихось ганчірках, адже діставати полотно і фарби митцю, який перебував поза офіційним мистецьким простором, було важко.
Дядько Федір у сірому жакеті та ушанці втупився кудись, зморений, а на тлі, серед червоних вихорів, — канонічний козак Мамай. Глядач перехоплює стривожений і серйозний погляд Валентини, вимальованої з сині, блакиті й золота, позаду — у таких самих кольорах — манячить церква. Відчайдушні й розгублені люди, а ще храми як центр композиції або тло — основні сюжети картин Миколи Трегуба. Галина Скляренко розповідає, що художник зачитувався книгою з історії нідерландського живопису XVII століття, навіть перекладав її між сторінок українською. «Здавалося б, якщо це його улюблене мистецтво, він має якось використовувати це у своїх роботах. Але його роботи геть інакші», — зауважує куратор виставки «Інша історія».
За життя художника його роботи можна було побачити хіба що на квартирних та інших неформальних виставках. На початку 1980-х Трегуб наклав на себе руки — йому був 41 рік. Під час перебудови виник інтерес до митця, сьогодні чимало його творів зберігається у приватних колекціях за кордоном, вони є в Zimmerli Art Museum, що в американському штаті Нью-Джерсі.
КУРЯВА ДОБИ
Важливий компонент виставки — фотографія. На чорно-білих світлинах Ірини Пап, Олександра Ранчукова та Віктора Марущенка зафіксовані київські реалії 1960—1980 років. Жовтенята у Музеї Леніна показують свої значки, а ось знімок з самого музею — з численними фігурками Ілліча. У легкій куряві прибирають учасники суботнику, люди стоять у черзі до ятки — ці знімки є і мистецьким експонатом, і документом доби.
ФОТОРЕПОРТАЖ: «Повернення до мистецтва»
«В Україні фотографія досі залишається поза увагою мистецтвознавців, хоча є потужним пластом нашої візуальної культури, — переконана Галина Скляренко. — Хочеться, щоб представлені світлини розташовувалися саме в музеї, поряд з живописом, скульптурою, графікою. До того ж вже виросло покоління, яке не розуміє побутових ознак радянського часу. І на цих знімках — історичний та соціальний контекст, що унаочнює тло, на якому творилося наше мистецтво».
НІЧ, СВІТЛО, ТАЄМНИЦЯ. КАРТИНА СЕРГІЯ ОДАЙНИКА «ЗВУКИ ЛІТНЬОЇ НОЧІ»
Це мистецтво дуже різне, але часто — чи-то «Гнівний Тарас» Алли Горської, чи-то ліричні «Звуки літньої ночі» Сергія Одайника — про цінність особистих переживань, свободи та індивідуальності. «Мені здається, однією з тенденцій періоду од відлиги до перебудови є таке собі повернення до мистецтва, — розмірковує Галина Скляренко. — У сталінські часи все викреслили і заборонили, переформатували уявлення про те, що є мистецтвом, хто є митцем. І час од відлиги — час повернення до творчості, до пошуку сучасної художньої мови».
ТРАГЕДІЇ Й НАДІЯ
Автори виставки «Інша історія» прагнуть по-новому подивитися на складності й протиріччя мистецтва другої половини ХХ століття. «Схема «офіційне-неофіційне» вже не працює. Багато художників, які працювали у так званому офіційному полі, також робили зовсім інше мистецтво, — акцентує Галина Скляренко. — Тетяна Нилівна Яблонська після «Хліба» фактично не написала жодної соцреалістичної картини. А «Реліквії Бреста» Віктора Рижиха — це дуже гідна робота, хоча і найофіційніше, що може бути. Все зв’язано!»
«ЗИМА В СТАРОМУ КИЄВІ» ТЕТЯНИ ЯБЛОНСЬКОЇ, СТВОРЕНА 1976 РОКУ. ГАЛИНА СКЛЯРЕНКО ЗАЗНАЧАЄ, ЩО ПІСЛЯ «ХЛІБА» (1949 РІК) ХУДОЖНИЦЯ ФАКТИЧНО НЕ НАПИСАЛА ЖОДНОЇ СОЦРЕАЛІСТИЧНОЇ КАРТИНИ
Виставка «Інша історія» вкотре унаочнює необхідність створення музею сучасного українського мистецтва, де б зібрали роботи від післявоєнного періоду і до сьогодні — поки вони остаточно не розпорошились по світу. «Що стається з роботами художника після смерті — складна і трагічна історія, — визнає Галина Скляренко. — Наприклад, Трегуб. Родина зберігає частину робіт, частину відправили до Zimmerli Art Museum. А художник Хомков, який вже помер, не мав родини. Знала його особисто, бачила його роботи, а куди вони тепер поділися — не знаю, треба шукати їх у якихось його друзів. Музей має займатися такою роботою: архівувати, збирати твори».
Новий проект в НХМУ також закликає до дискусії про художні процеси другої половини ХХ століття. Організатори анонсують круглий стіл з мистецтвознавцями, зустрічі з митцями. Крім цього, «Іншій історії» присвячений новий випуск журналу «Антиквар», незабаром представлятимуть каталог виставки. Галина Скляренко резюмує: «Сьогодні треба показувати якомога більше, максимально повно реконструювати мистецький процес і нівелювати численні міфи».
Тож відкривайте, вперше чи наново, легендарні постаті української культури на виставці «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови», що триває в Національному художньому музеї України до 30 жовтня.
