На останньому Міжнародному конкурсі артистів балету в Москві більшість нагород завоювали солісти Національної опери України, а гран-прі одностайно було присуджено 27-річному Денисові Матвієнку.
Коли про молодого танцівника пишуть, що він володіє «розкованою пластикою пантери», називають «сенсацією міжнародного рангу», це говорить про те, що на балетному небосхилі запалала нова зірка. Денис Матвієнко — той досить рідкісний, а тому особливо переконливий випадок, коли ще у студента хореографічного училища відразу проявилися ознаки соліста, прем’єра. На третьому курсі він уже танцював на столичній сцені Принца в «Лускунчику», поставленому його вчителем Валерієм Ковтуном, і з тих часів почалося стрімке сходження на балетний Олімп.
«ПОЛУМ’ЯНЕ НАВІЖЕНСТВО»
1989 р. Денис вступив до Київського хореографічного училища в клас В. Парсегова, що навчив його сольній майстерності. Уроки дуетного танцю вів В. Ковтун, у той час головний балетмейстер і художній керівник Київського театру класичного балету, який часто запрошував талановитого учня виконувати окремі номери в своєму колективі. Свій тріумфальний шлях Денис розпочав з участі в Міжнародному конкурсі ім. С. Лифаря в Києві 1996 р., ставши лауреатом II премії, будучи студентом III курсу і запрошеним солістом Національної опери. А за три місяці до закінчення училища він почав готуватися до дуже престижного конкурсу в Люксембурзі. Педагоги відраджували, мовляв, дуже молодий і недосвідчений. Ось тут і виявилася та риса, яка притаманна лише видатним танцівникам, — те «полум’яне навіженство», яким відрізнялися Мордкін, Ніжинський, Баришников, Нуреєв... Денис працював, як одержимий: вдень — училище, а ввечері — театр. Сесія у часi збігалася з початком конкурсу, і він умовив директора Хореографічного училища Тетяну Таякіну перенести йому держіспит на день раніше. Блискуче виступив на конкурсі, завоювавши гран-прі та золоту медаль.
Після закінчення училища Дениса відразу ж зарахували в трупу Національної опери України. У танцівника один за одним відбувалися яскраві дебюти у головних партіях, по три-чотири на сезон. Альберт у «Жізелі», Ромео, Базіль у «Дон Кіхоті», Зігфрід у «Лебединому озері»... Головний балетмейстер Анатолій Шекера високо цінував талант молодого артиста і давав йому «зелену вулицю» в роботі, довіряв відповідальні гастролі.
1998 р. — наступний конкурс — ім. Рудольфа Нуреєва в Будапешті. Серед учасників були ще декілька наших танцівників, які отримали найвищі нагороди — А. Дацишин і Т. Голякова привезли додому «срібло». «Золото» того разу не присуджували. Перевага Дениса Матвієнка перед іншими учасниками була такою великою — відрив у 40 балів(!) і долю гран-прі було вирішено. Після конкурсу Денис отримав запрошення виступити на Фестивалі ім. Рудольфа Нуреєва в Казані й відтоді він щорічний його учасник.
Під час літніх гастролей театру 1998 року в Японії розпочалася спільна робота Дениса з Оленою Філіп’євою. Вони практично весь час були разом. У цьому дуеті: поривчастість початківця-танцівника зіткнулася з досвідченістю та впевненістю народної артистки. Були сварки, як наслідок величезних фізичних навантажень, емоцій, втоми, але дует все ж таки вийшов: «Жізель», «Дон Кіхот», «Кармен-сюїта»; великі концертні програми, спільні гастролі в Казанському театрі, у Большому, в Японії. Після гала- концерту в Большому театрі в переддень 1999 року заст. головного балетмейстера А. Фадеєчев запропонував Денисові ставку провідного соліста. У той час він готувався до конкурсу в Нагоє (Японія), тому домовилися, що остаточно обговорять запрошення після повернення. Однак намічена на травень «Жізель» зі Світланою Лункіною не відбулася — провідні солісти Большого не були зацікавлені в яскравому конкуренті, так що про Москву довелося забути принаймні на рік...
У конкурсі в Нагоє взяли участь величезні сили — серед учасників було багато відомих танцівників, лауреатів різних конкурсів. Тут конкурсантів розділяли вже не десятки балів, а соті частки балу. На третій тур пройшли практично всі володарі «золота» на різних змаганнях. Матвієнко з Філіп’євою блискуче cтанцювали па-де-де з «Дон Кіхота». У результаті — золота медаль і приз Вацлава Ніжинського.
Після конкурсу Денис виступив у двох гала-концертах у Токіо. Для молодого танцівника це був фантастично зоряний час. Він танцював у одній програмі з легендарною Майєю Плисецькою (вона виконувала «Вмираючого лебедя»), з Фарухом Рузіматовим і Юлією Махаліною, з Патріком Дюпоном і Монік Людьє, з Шарлем Жюдом, з Наталею Лідовською та Анастасією Волочковою і спілкувався з цими зірками балету на рівних.
Денис володіє особистісною чарівливістю, яка приваблює до себе партнерів і шанувальників. Його щира усмішка, повна відсутність претензійності та снобізму, а також горезвісної «зоряності» приваблюють і викликають моментальну симпатію.
З перемоги на конкурсі в Нагоє для Дениса почалася активна і тісна співпраця з японськими імпресаріо. Було укладено гостьовий контракт на «Дон Кіхота» разом з Є. Філіп’євою. За півроку до запланованих у новому Національному театрі Токіо вистав було розгорнуто рекламну кампанію, на яку японці затрат не шкодують: газети, часописи, біг-борди підготували публіку до зустрічі в березні 2000 року з невідомим танцівником, який згодом стане частим і бажаним гостем. Влітку Денис брав участь у традиційних гастролях балетної трупи Національної опери України в Японії і вже мав там свою публіку, захоплених шанувальників. Він постійний учасник дуже престижного «Джапан Балет Фестивалю», бажаний гість на безлічі балетних майданчиків...
УНІВЕРСИТЕТИ МАРІЇНКИ
...Одного разу у Д. Матвієнка з’явилося відчуття, що Київ для нього вичерпав себе, що необхідно шукати щось нове. За три роки роботи в Київському театрі він перетанцював увесь класичний репертуар. А в світі балету стільки віянь, стилів, шкіл. Хоча виїжджати з дому не хотілося, але його творча душа вимагала змін. Одного разу соліст Маріїнського театру Ф. Рузіматов запропонував Денисові пошукати щастя в Санкт-Петербурзі, тим більше, що ще три роки тому, після конкурсу в Будапешті директор трупи Махар Вазієв запрошував його працювати в Пітері, але тоді він відмовився, вважаючи, що не готовий. Уміння правильно оцінювати себе, врівноважувати потенціал з реальним досвідом — риси, доступні не кожному зрілому артистові, не говорячи вже про юнака. Так 2001 р. Денис потрапив до штату Маріїнки. У рідному ж театрі (Києві) до успіхів блискучого танцівника поставилися байдуже і запропонували написати заяву про звільнення замість того, щоб дати відпустку. Це було образливо і болюче. Матвієнку дали зрозуміти, що й без нього обійдуться...
У Маріїнському театрі доля звела його з чудовим педагогом-репетитором Раджепом Абдиєвим, уроки якого насичували допитливого танцівника тією новизною, до якої він так прагнув. Саме він підготував Дениса до конкурсу в Москві. А за час роботи в Санкт-Петербурзі Матвієнко, окрім класики, станцював у трьох постановках Дж. Баланчина — «Рубіни», «Блудний син», «Тема з варіаціями»; в «Попелюшці» в постановці А. Ратманського. Окрім того, встигав у поїздки за контрактами до Японії: «Лебедине озеро» в постановці Нуреєва, «Ромео і Джульєтта» в хореографії МакМілана.
А до рідного Київського театру Дениса не запрошували. Щоб не переривався стаж, він рік рахувався в трупі Донецького театру опери та балету. Постійно гастролюючи, укладаючи контракти, серед яких було і друге запрошення до Большого театру. Однак через травму коліна довелося й цього разу відмовитися від «Жізелі». Це був нелегкий період у житті танцівника, який звик 90% часу віддавати роботі. А тут цілий місяць вимушеного неробства... Спочатку в півноги на репетиціях він готувався до «Жізелі», щоб виступити в Японії з чеською балериною Барбарою Кахотковою. Вистави пройшли чудово. А неймовірна працездатність, відповідальність і витривалість допомогли Денисові в найкоротші терміни відновити балетну форму.
Співпраця з Національною оперою України поновилася влітку 2002 року. Сезон був гранично насиченим. Поїздки, поїздки... Москва, Петербург, Америка, гастролі з Казанським театром — двомісячний тур всією Європою, після чого ще й «Лускунчик» у Японії. Все нові контракти та пропозиції... Нині керівництво Київського театру зважає на особистий графік неординарного артиста, який, до його честі, встигає радувати своїм мистецтвом не лише зарубіжного глядача, але й своїх шанувальників на Батьківщині. А в березні збулася мрія — нарешті в Большому театрі Росії — «Жізель», у якій Денис Матвієнко танцював із народною артисткою Росії Надією Грачовою. Це було разове запрошення, але успіх від цього не менший. Большой театр — театр великих традицій, великих амбіцій, великих надій.
«ПІГМАЛІОН»
Одного разу в Токіо Денис отримав пропозицію станцювати в «Сильфіді» з молодою і невідомою партнеркою, яку сам визначить і представить як свою протеже (існує в світі така традиція, коли досвідчений танцівник відкриває юний талант: так, наприклад, Володимир Малахов представив світові Поліну Семіонову). Для Матвієнка це був прекрасний шанс познайомити публіку з балериною, що вразила не лише професійний погляд Дениса, але і його серце. За місяць до вистави він зателефонував Насті, щоб вона готувала партію. Матвієнко міг би почувати себе Пігмаліоном, але він вважав за краще запропонувати руку і серце Насті. Після гала- концертів у Америці і трьох тижнів репетицій у Японії балету на музику Массне «Манон» з відомим хореографом МакМіланом — він, нарешті, у Києві. Денис прилетів за три дні до весілля. Молодята поїхали у весільну мандрівку до Будапешта. П’ять днів відпочинку і знову робота, репетиції, калейдоскопічна зміна місць, назв вистав. Гала-концерти в Японії, «Дон Кіхот» у Києві, репетиції «Манон» у Парижі, прем’єра в Токіо і два місяці разом з Настею (дружиною і партнеркою) в турне Європою з Казанським театром…
У липні 2004 року Денис виступив як партнер Насті Матвієнко на конкурсі у Варні, де його дружина отримала першу премію, а йому прес-журі присудило перше місце серед виступаючих поза конкурсом. Дует юної, по-балетному красивої, талановитої балерини і яскравого, експресивного, віртуозного, чуйного танцівника став набувати право на існування, про що Денис давно мріяв. Голова журі Юрій Григорович запропонував Денисові Матвієнку спробувати свої сили на Московському конкурсі.
УКРАЇНСЬКИЙ МАЙСТЕР-КЛАС
Почалася підготовка до конкурсу. У Маріборі (Словенія) Едвард Клюг зробив сучасну постановку балету «Редіо енд Джулієт». До нього й поїхали Денис і Настя Матвієнки, щоб розучити номер під назвою «Зустріч». Сам факт, що сучасний номер було запропоновано конкурсантами на першому турі змагань, вразив журі, яке мало оцінити виступи 160 учасників із країн СНД, Європи, Америки.
З Москви вісім нагород вивезли з собою кияни, талановиті солісти Національної опери України — А. Матвієнко, В. Іщук, Я. Саленко отримали «золото», Н. Домрачова та І. Козлов — «срібло», Н. Мацак — «бронзу». Серйозне міжнародне журі присудило гран-прі Денисові Матвієнку, оцінивши його талант, школу, майстерність і віртуозність, а ще, мабуть, прагнення до краси й уміння її створювати. Таємницею свого і, звичайно ж, Настиного успіху Денис вважає появу їхнього дуету, в якому є краса і відточена віртуозність, а досягається це тоді, коли партнери по- справжньому відчувають один одного. На третьому турі конкурсу їх дивовижне па-де-де з «Корсара» однозначно вирішило долю двох вищих нагород.
Успіх українських танцівників широко й захоплено висвітлювався в московській і міжнародній пресі, а в нас, на жаль, за традицією пройшов майже непоміченим: офіційне привітання від голови Верховної Ради Володимира Литвина, пару заміток та оглядових статей і здивовано-мазохістські пересуди між собою у вузькому колі професіоналів: чи то рівень конкурсу був дуже низьким, чи то... А може дійсно наші танцівники настільки сильні?
Рік свого тріумфу Денис завершив «Спартаком» у Большому театрі і почав 2006-й блискучим бенефісом у Москві, станцювавши в «Золотому віці» — новій редакції легендарного балету Григоровича. У перспективі в Матвієнка «Дон Жуан» у трупі Бориса Ейфмана в Санкт-Петербурзі... Сьогодні контракти українського танцівника розписані на три роки вперед. Працездатність цієї людини просто вражає. Як при такому щільному графіку виступів він устигає готувати все нові й нові партії? Денис Матвієнко вміло і природно уникає нарочитості, помилкового пафосу і штучної глибокодумності. Його герої — живі люди. Темперамент кожного персонажа завжди відображає його національними рисами. Залишаючись у рамках класики, Денис м’яко синтезує багатства народної хореографії з традиційними формами класичного танцю. Кожне «па», виконане Матвієнком, має лаконічну чуттєвість, властиву далеко не кожному танцівникові, яку можна співвіднести з математичним поняттям необхідного і достатнього, а в житті з курйозною істиною: трохи більше — це вже дуже багато...
8 червня Денис і Анастасія Матвієнки запрошують публіку до Національної опери України — вони виступлять у гала- концерті фестивалю, який присвячено пам’яті видатного хореографа Анатолія Шекери, а 10 червня танцюватимуть у балеті «Жізель».
