Ломка європейського світогляду наприкінці позаминулого й початку минулого століть отримала потужне відображення в усіх видах мистецтва.
Відмова від моралізаторства, від нав’язування буржуазної системи цінностей, просто від утилітарності мистецтва разом із скандальністю, деклараціями елітарності послужили підґрунтям проголошення безлічі маніфестів.
Герой прем’єрної вистави Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки за п’єсою Н.Коуарда «Оголена зі скрипкою» Поль Сороден (Андрій Пономаренко) — сюрреаліст, пуантиліст, дадаїст, примітивіст, авантюрист — словом, худоїст. Щоправда, сам він картин не писав, хоча його твори прикрашають імениті галереї. Скорботна містерія похорону художника, яку розігрують його давно покинута дружина Ізабелла (Наталія Кудря) та діти, які подорослішали без батька Джейн (Ганна Гринчак) і Колін (Станіслав Бобко) з юною дружиною Памелою (Олена Силантьєва) перетворюється на аукціон тестаментів.
Справжня авторка нетлінних творінь Сордена «шаленого періоду» — графиня Анна Павлікова (Ольга Когут), мабуть, малювала банально руками, бо животворить процес вільної творчості, співаючи романс «Руки — вы словно две большие птицы», і так само, як його прекрасна виконавиця Шульженко, робить «горбик» у фіналі — так називала Клавдія Іванівна, глибокий уклін з протиранням підлоги долонями.
Збереження таємниці авторства за наполяганням славотворця, живописознавця і бізнесмена від мистецтва Фрідленда (Станіслав Москвін) оплачується сім’єю ще одній худоїні Черрі-Мей (Олександра Єна). Зірка канкану найталановитішою частиною свого тіла в алкогольному екстазі творила шедеври «періоду кругів». Юний охоронець її нетлінної краси Фабріс (Олексій Поліщук), виголошуючи своє «фАлософське кредо», ледь не випадає зі штанів.
Чорношкірий сектант з Ямайки (Сергій Озіряний) своїй мазні приписує божественне походження, і за своє умовчування авторства грошей не вимагає, але запропоноване радо бере.
Здається такої важливої складової комедії як інтрига просто немає. Постановник Михайло Рєзникович та режисер Леонід Остропольський разом із артистами насолоджуються знахідками комедійного в кожному з персонажів, і це зроблено настільки дотепно і майстерно, що спектакль обов’язково треба дивитися в обох складах. Будь-яка пара виконавців за талантами, сценічною біографією, відчуттям комедійного унеможливлює повтор, дарує радість мистецької унікальності.
«Вмирати так із музою» — девіз останнього масштабного шедевру Сородена «Оголена зі скрипкою» і ще чотирнадцятьох картин фінального етапу творчості «неоінфантилізму», яку слуга і друг худоїста Себастьян (Борис Вознюк) робить шокуючим акордом добре замаскованої інтриги, а саспенс виявляє остаточно свій вихилястий характер.
До речі, музичне оформлення з усмішок на теми хітів Моцарта і Вагнера влучно підкреслюють комічне в драматичній дії і в хореографії Ольги Голдис, хоча, як відомо, насмішкувате ставлення до сучасності видає скептицизм до минулого. Що поробиш, іронія часу проникає в плоть мистецтва.
Ця тема у виставі балансує на промінчику захопленості, захвату щирого чи надуманого, чогось такого, що надає неймовірної легкості буття журналісту (Юрій Дяк) і Сородену, які вприскують романтику в моральні розрахунки із заздалегідь неймовірним результатом. Перший імітує пієтет перед мистецтвом з цілком корисними мотивами, другий робить те саме, — і тут найголовніше запитання — заради чого?
Цілком можна було б вичерпати глибину мистецького висловлювання на рівні документальної історії про отримання вищої нагороди на престижному конкурсі картиною, яку намалював віслюк хвостом, а художники-містифікатори, які її представили публіці, зло посміялися над невіглаством арт-ділків. Цей анекдот і ще багато цікавого можна прочитати в «Театральном крылечке» (є і буклет до вистави) — унікальному виданні театру Російської драми, яке знайомить із інтелектуальними розвідками до його вистав.
Та не комерціалізація мистецтва турбує театр. Капіталізація художньої творчості за будь-яких епістол ставала випробуванням моральності. Критерії справжнього художньо-ціннісного не просто змінюються, вони стають складнішими і все менше універсальними. Хтось запевняє в здатності малювати чорні квадрати пачками. Хтось молиться на шедевр Малевича як символ звільнення від тиранії об’єктів, відмову від ідеї мистецтва, яке продається. Так, Філіппо Томазо Марінетті проголошував «насолодження бути освистаним»; Шарль Бодлер для створення художнього твору пропонував використання «Величезної клавіатури таємничих співвідношень»; Оскар Вайльд стверджував: «Мистецтво не відображає нічого, крім самого себе», а Микола Євреїнов рекомендував: «В житті головне не бути самим собою».
І доки будуть такі відкриті до творчості, як Джейн, — саме мистецькі погляди формуватимуть картину буття. Кожен має право на власні художні ідеали. Але ніхто немає права нав’язувати їх іншим. Право вибору і вибір як такий формують особистість. Тому найгострішою проблемою видається дилетантизм, який так вправно рядитися у супермодні фасони, що починає панувати не тільки в мистецтві, а задавати тон в політиці, науці, освіті, економіці... От така не пустосмішна вийшла комедія.
Костюми от «Діор», точніше за його силуетами, розробила Марія Левитська, а сценографію здійснила за мотивами ідей Ле Корбюзьє і, зокрема, капели Роншан у Франції. Вистава відбувається (за моїм сприйняттям) перед якимось музеєм сучасного мистецтва. Зазвичай у них маленькі і дивні віконця (верхнє світло краще для сприйняття живопису) і це справляє враження схронів для дорогоцінного. Часто такі будівлі нагадують інопланетні кораблі і підтверджують вселенський сенс творчості. В центрі авансцени — сучасна софа, нині її називають «ліжаком», в мене стійка асоціація з хмаринкою, на якій музи впадали в транс натхнення, або якийсь інший (як Даная). На фінал модерновий фасад стає опорою для примари картини Ботічеллі «Народження Венери» — так реалізує сценографія підсвідоме зримого.
Презумпція культури у вертикалі епох доводиться не встановленням еталонів, ієрархій, незаперечністю суджень. Її утримує опора людяності.
І саме сьогодні — в час гострого протистояння цілісного війні і миру як ніколи стає актуальним переосмислення співвідношення мистецтва і життя...
Наступний показ вистави «Оголена зі скрипкою» відбудеться 5 листопада.
