Привид калюжі

Побутує думка, що світову цивілізацію створили провінціали. Автор цього відкриття має на увазі передусім таких метрів, як Бальзак, Гоголь, Шевченко. Їх провінційне походження ставить поза сумнівом, а список імен намагається видовжити до безконечності. Як на мене, то логічна посилка тут дещо кульгає. Виходячи з неї можна припустити, що світову цивілізацію створила якась сексуальна меншина. Прикладів можна нашкрябати, була б охота. Але зосередьмося на великих провінціалах. Характерно, що жоден із них не горів ані найменшим бажанням повернути собі цей почесний статус. Дихаючи в потилицю честолюбному служителю муз та грацій, привид провінції підстьобнув творчу енергію, відіграв роль такого собі двигуна внутрішнього згорання. Все що завгодно, тільки не Моринці, тільки не Миргород з його хрестоматійною свинею серед такої затишної, рідної обивателю калюжі. Всякий збурювач масної, аж лискучої поверхні стає тут персоною нон-грата, неодмінно виштовхується з цього повислого у безвісті тіла або ж поволеньки спивається, одна по одній ховаючи надії та честолюбні плани. Смішно подумати, Бальзак — провінціал... У серці своєму він носив Париж і вже тоді був більшим од нього, священний дар і гнів Шевченка не вписується ані в напівсонні будні України, ані в бутафорську круговерть північної столиці. Гоголю затісним став Петербург, а згодом і вся Росія з її «лакєй лакєєвіч прідворовимі» та карикатурними «носітєлями духовності». Геній не може бути провінціалом. Провінція і геній — несумісні. Ще в утробі матері геній є більшим од найбільших столиць. І причина цьому ясна — так хоче Бог, ну а шляхи його несповідимі.