Андрій Охрімович

Яке мені діло до того, що ви любите або ненавидите. Волію чути музику небесних сфер із ледь помітним вкрапленням тихосумного леготу стукача. Щоранку, вагітний афоризмами і лозунгами, благально вимовляю: «Купіть собі молоточок і стукайте ним у переповнений дитячими ідеями мозок або вимкніть...

Так на тебе впливає застуджений ранок і золотоверхий, по-осінньому мокрий Київ, котрий каркає суржиком. Виборсуючись зі сну, ти вкотре з ночі в ніч мусиш додивлятися обридлий сюжет, у якому вистоюєш довжелезну безбарвно-сіру чергу до вельможного боввана, чия пещена і бридлива рука б'є по обличчю,...

У поезії, якщо вона є, слово набуває максимальної ваги. Словом можна вигатити вікно або зуби. Словом, якщо його вимовляє Бог, можна змінити світ на краще. Слово потребує ваги і не потребує позірної красивості. Сувора форма, лаконізм, чіткий профіль на чеканній монеті стилю — усе це на часі, бо...

«Трактор в полі дир, дир, дир, ми за мир, ми за мир...» — вигравав свого часу класик на далеко не сонячних кларнетах, залишаючи проблему визначення поняття «мир» укладачам «Великої совітської енциклопедії». Розуміння миру як паузи між канонадами — декларативно пласке і позбавлене як форми, так і...

Вода ріки, у яку двічі не ступають, має властивості магічного свічада. Віддзеркалюючи криваві січі, екзотичні, ніким не бачені пейзажі, фрагменти засмоктаних пісками часу архітектур або дорогі обличчя, вона фіксує їх у Вічності. Ще раз, услід за Нострадамусом переконує в реальності одночасного...

За сірими буднями людина якось не помітила, що вже давно живе у добу Апокаліпсису, апогей якого протягом двадцятого століття дав рельєфну картинку руйнації. Передусім внутрішньої, тієї, яка виникає з втратою сакральної точки опертя. Поетичний, наповнений Духом світ перетворився раптом на...

Побутує думка, що світову цивілізацію створили провінціали. Автор цього відкриття має на увазі передусім таких метрів, як Бальзак, Гоголь, Шевченко. Їх провінційне походження ставить поза сумнівом, а список імен намагається видовжити до безконечності. Як на мене, то логічна посилка тут дещо кульгає...

Маленьке провінційне місто може розповісти про добробут суспільства значно більше, аніж столиця чи промисловий мегаполіс. Потрапляючи в його ідилічну дрімотність раптово, всупереч досвіду, починаєш вірити, що з провінції зовсім не обов’язково тікати. Відбутися можна й тут. І в цьому стані...

Оте своє «почнеться» він пояснював просто: матимемо природне функціонування державної мови по всьому зрізу соціального пирога. Така собі, як на мене, нормальна реакція на нудотно-солодкуватий дух нафталіну та зіпрілі уявлення про високе, які на Заході ломоподібним фалосом блискучого стилю зламав...

Там було так багато історії, що я втратив до неї будь-який інтерес. Фраза належить мені і стосується Праги. Щось подібне можна було б сказати й про Львів. Утрата інтересу, безумовно, груба натяжка. Пересититись ані Прагою, ані Львовом неможливо, так само, як неможливо не зауважити близнюківську...