Авторка особисто вперше побачила документальну оповідь "Три історії Галичини" у Львівському дворику, випадково туди забігши з подругою Христиною, ховаючись від серпневої спеки у День Незалежності. На показі були режисерка фільму пані Оля Онишко і героїня фільму Оля Ільків, з якими тоді так і не познайомилися. Рік потому виступала із презентацією перед вроцлавськими студентами, говорила про стереотипи українців і поляків навзаєм. На одному зі слайдів був кадр із фільму “Три історії Галичини”, тоді розказала бігцем про історії трьох незвичайних героїв. І на цьому могло би бути годі, але польські студенти дуже охочі до історичної полеміки. Одна із них - Олександра Беднарек, переконливо наголосила: “Я хочу побачити цей фільм. Покажіть його у Вроцлаві!”. Варто дякувати саме цій дівчині, вона посіяла ідею, що фільм “Три історії Галичини” мусить мандрувати Європою. До його початку пройшло більше року, а це сотні розмов, узгоджень, і, звісно, багато зацікавлених осіб, з чого можна знімати цілу четверту, сучасну історію Галичини.
Єврей, родина якого врятувала життя свого найбільшого ворога; українська жінка, яка пережила відчуження власних дітей, керуючись патріотичними почуттями солідарності до своїх соратників; польський ксьондз, який ризикував, щоби покінчити з ворожнечею між поляками та українцями, що панувала у його парафії. Ці герої документального фільму «Три історії Галичини» — всі родом із краю, в якому 9 травня 1945 року Друга світова війна не закінчилася. Цей край — Галичина.
На Фестивалі у Каннах у травні 2010 року глядачі плакали над історіями Галичини, власне переглядаючи фільм «Три історії Галичини», знятий українкою Ольгою Онишко та ліванкою Сарою Фаргат. Наприкінці травня 2013 року фільм покажуть у інших європейських містах, де буде обговорено між іншим дражливі теми польсько-українського примирення, післявоєнне життя політичних в’язнів СРСР, які воювали в повстанській армії.
Про підготовку до європейського туру фільму «Три історії Галичини» ми розмовляли з режисером Ольгою ОНИШКО.
— Пані Ольго, як ви вирішили почати знімати і розповісти саме «Три історії Галичини»?
— Коли ми розпочали постановку цього фільму, хотіли додати спокою пораненим серцям жителів Галичини та їхнім розкиданим по цілому світу нащадкам. Власне тому ми вирішили розглядати історичні події з перспективи трьох найчисленніших етнічних та релігійних груп, представлених колись на цих територіях, а саме: євреїв, українців та поляків. Важливим для нас було, щоб кожна з цих груп отримала шанс пізнати версію тієї жахливої історії, представлену другою стороною. Тільки завдяки цьому кожна зі сторін відчує своєрідне співчуття до осіб, яких раніше вважала за ворогів. З-поміж величезної кількості записаних нами розповідей ми вирішили сконцентрувати увагу на трьох постатях: Ааронові Вайсу, Ользі Ільків та отці Станіславові Бартмінському. Цей вибір ми зробили з дуже важливої, спільної для них усіх причини: пережили, змогли зберегти свій гуманізм у найжорстокіших умовах — під час війни, репресій та етнічних конфліктів.
— Минає три роки після прем’єри документального фільму «Три історії Галичини». Ви з Сарою Фаргат продовжуєте показувати цей фільм у різних країнах світу, виступаєте на обговореннях. Який із показів запам’ятався найбільше (вирізнився) і де ви хочете, щоби обов’язково побачили фільм?
— Насправді усі ці покази в моїй пам’яті вилилися в один постійний діалог із глядачем; від якого я росту і як Людина, і як режисер. Бо люди змушують тебе думати і постійно переосмислювати вже створений твір. А фільм приводить до нас дуже цікавих людей, різного віку; різних культур і різних історичних підходів. Хтось хоче більше дізнатися про невідомі сторінки історії, а комусь цікаві історії людських переживань. Тому обговорення зачіпають, а часом і очищають.
— Про ваш фільм критики кажуть, що після перегляду «Трьох історій Галичини» у Каннах плакали . Який фільм треба зняти про Україну, щоб його, побачивши у Каннах, усміхнулися ?
— Наш фільм є особливим, бо він про особливих людей. Це вони змушують глядачів плакати і сміятися. Так що фільм має бути щирим, і це дозволить емоціям героїв перейти на глядачів і бути їм по-людськи близькими. В Україні є багато гумору навіть у зовсім невеселих ситуаціях, яким варто було би поділитися зі світом.
— Над чим ви працюєте нині?
— Ми з Сарою щойно закінчили фільм про футбольні матчі миру, які проводяться в Уганді, Руанді, Бурунді й Демократичній Республіці Судан, тобто тих африканських країнах, які пережили жахи геноциду чи громадянської війни. Тепер щоби переступити через ненависть і непорозуміння, чоловіки, які йшли один проти одного зі зброєю, об’єднані єдиним бажанням — виграти кубок миру. Як на мене — дуже цікавий людський досвід.
Ще один фільм, над яким зараз працюємо, — про двох матерів, які ламають систему освіти в Америці, а з нею стереотипи суспільства про інтелектуально «несправних», добиваючись, щоб їхні діти мали повноцінну освіту й роботу і могли отримувати задоволення від повносправного життя. Це фільм про силу любові, яка змінює світ і... про материнську впертість.
— У той же час ви мандруєте разом із вашим фільмом «Три історії Галичини». Адже з 29 травня по 19 червня відвідаєте п’ять європейських країн, де відбудуться покази в 10 містах.
— Навесні 2011 року ми розпочали турне, яке має на меті представити «Три історії Галичини» на світовому рівні. Кожен може долучитися до нашої кампанії й показувати фільм у своїй країні, своєму оточенні чи організації. Власне завдяки багатьом організаціям, які працюють задля того, щоб сприяти хорошому образу України у світі, обговоренню тем, пов’язаних із нашою країною, наш фільм покажуть глядачам у багатьох містах Європи. Наприклад, у Берліні постійно діє Український кіноклуб, у Польщі —Об’єднання українців та Почесне консульство України у Вроцлаві, які активно організовують цікаві кінозаходи, у Відні українсько-австрійська організація Europcity — налагоджують дискурс щодо спільних тем між австрійцями та українцями. Окрім того, багато ініціативних людей у кожному місті, які готові сприяти тому, щоби фільми про Україну побачили іноземці. Фільм «Три історії Галичини» переглянуть глядачі Польщі, Австрії, Німеччини, Італії та Іспанії. Кілька сотень людей говоритимуть на важливу тему примирення між народами.
