Жінки зазвичай люблять читати романи. Такі, щоб із хорошим фіналом, щоб неземне кохання й море пристрастей. Чоловіки віддають перевагу детективам, фантастиці... Письменниця Галина Тарасюк зі своїми творами не вписується в це коло читацької аудиторії. Проте має достатньо шанувальників свого таланту. Письменниця отримувала високі літературні нагороди, зокрема, премії ім. Олеся Гончара та ім. Григорія Сковороди, «Краща книжка року» тощо.
Нещодавно вийшла її восьма книжка — збірка новел «Короткий танець на Віденськім балу», до якої ввійшли, крім творів, написаних упродовж останнього року, і новели, що вже полюбилися читачам. Особливістю творчості Галини Тарасюк є те, що вона шукає сюжети у реальному житті, пише про наш складний і розхристаний час. Правдива, а часто й досить гірка, навіть жорстока її проза.
Новела — жанр, який потребує від автора особливої майстерності у побудові сюжету, зображенні характерів і доль, адже обсяг твору зазвичай невеликий. Тарасюк уміє це робити. Образи, створені нею на сторінках новел, вихоплено з нашого життя, її герої дивують своїм способом мислення. З ними хочеться посперечатися, пожаліти, допомогти і навіть заплакати... Захоплює читачів майстерність автора вести оповідь — то іронічно, то спокійно й розважливо, іноді навіть «заколисати» розповіддю, а потім вразити несподіваним фіналом.
Ось, наприклад, історія Варки. Вона чекає повернення чоловіка з Вінниці, він поїхав до лікарні. Ранок, невдовзі треба будити трьох синочків до школи, аж тут на поріг — сусідка. Варка знає, що з доброю новиною так рано ця сусідка не прийде. Так і є: чоловік замість іти додому повернув до іншої... Її Петро познайомився з тією жінкою-розлучницею в... онколікарні. Герої знали, що їм лічені дні залишилися. Сусіди переказували, що небіжчиця просила Варку не ображатися на них, бо «ви тут, а ми — вже там»...
Новела, що дала назву книжці, несе в собі глибоку метафору: наше життя — то короткий танець на Віденськім балу. Героїня — Мілана, дівчина з глибокої периферії, зуміла своєю красою підкорити Париж, хоч далося це все їй занадто дорого: вона самотня й незахищена. І не потрібна нікому, крім бабусі. Її бабуся танцювала колись на справжньому балу у Відні. Мріяла про таке для внучки. Картини світського життя української столиці, подані в новелі, вражаюче контрастують із життям бабусі, яка ледве зводить кінці з кінцями у невеликому провінційному містечку...
Іншу новелу «Ганька — сама собі ворог», яка відкриває книжку, можна поставити поряд із найкращими українськими творами. Недаремно її після публікації в «Літературній Україні» передрукували в кількох виданнях, а авторку нагородили премією ім. Ольги Кобилянської.
Ганька — самотня, бездітна жінка, яку безсовісно експлуатують з причини великої її доброти і родичі (особливо), і чужі, та так, що вже й сусіди не витримують бачити таке й кажуть їй, щоб хоч трохи подбала про себе. Та Ганька не може, не вміє цього робити. Як же, їй нічого не треба, у неї все є — ондечки аж п’ять халатів нових, і чоботи, і спідниці. Куди їй стільки? А братам треба допомогти... Вона навіть кавун, який нарешті купила для себе, і той відносить племінникам. Іноді, слідом за сусідкою Гафійкою, так і хочеться зупинити Ганьку в її безмежній доброті.
Але не тільки трагічні моменти бачить у нашому житті Галина Тарасюк. Новела «Новорічний сюрприз для феміністки» сповнена оптимізму й іронії. Так само чарівна новела «Жека і Спиридон», а «Тіні заблудлих нащадків» — майже фантастична історія про двох заблудлих з України, що зустрілися в далекому Ізраїлі, щоб... поспівати рідних пісень.
Герої викликають у читача співчуття у новелах «Веселий рейдер», «Ірокез — брат ірокеза». За нібито веселим настроєм проглядається безжалісний погляд автора на тих, хто нищить наше життя, хто наживається на доброті й щирості таких, як Ганька, Мілана, Варка, які ще збереглися у цьому пекельному житті, чия доброта й щирість — наче останній оплот.
