Тривалий час саме проведення фестивалю було під питанням. Зрештою, на початку літа стало відомо, що «Молодість» відбудеться, правда, в абсолютно нетиповий для неї час — з 22 по 30 серпня.
В умовах, коли кінотеатри тривалий час не працювали, коли нових фільмів у прокаті все ще обмаль, коли головний конкурент — Одеський фестиваль — пройде онлайн, ще й наприкінці вересня, цьогорічна «Молодість» має всі шанси стати провідною кіноподією року.
Звісно, найбільшу цікавість широкого глядача викликають позаконкурсні програми, у першу чергу «Фестиваль фестивалів» — фільми-учасники та переможці головних світових кінофорумів та «Спеціальні події» — програма, схожа за ідеологією: тут демонструються новинки фестивального й арт-хаусного кіна.
Так, «Останні та перші люди» (секція «Спеціальні події») — режисерський дебют культового ісландського музиканта й (кіно)композитора Йогана ЙОГАННССОНА. Йоганнссон помер у лютому 2018 у віці 48 років на піку кар’єри, маючи в доробку 2 номінації на Оскар. До речі, його подругою та ученицею є Гільдур ГУРНАДОТТІР, авторка саундтреку до серіалу «Чорнобиль» та лавреатка «Оскара» за музику до драми «Джокер».
«Останні та перші люди» — це адаптація однойменного мультимедійного проекту, який базується на науково-фантастичному романі Олафа СТАПЛДОНА (1930) та художній книзі голландського фотографа Яна КЕМПЕНАРСА «Споменіки». Фільм знятий на 16-мм чорно-білу плівку, супроводжується оригінальною музикою та закадровою оповіддю у виконанні Тільди СВІНТОН. Йоганнссон та оператор Брандт ГРЬОВЛЕН знімали пам’ятники, що називаються «споменіки» — абстрактні кам’яні скульптури, встановлені на місцях масових вбивств та концтаборів на Балканах. Сюжет розгортається в далекому майбутньому, через 2 мільярди років, коли людська раса опинилася на межі знищення через збільшення температури Сонця. Свінтон начитує текст — послання в наш час — від цих «останніх людей», в той час як на екрані під атмосферну, повну меланхолії та пристрасті музику Йоганнссона постають «споменіки», дійсно схожі на рештки зниклої, цілковито нам невідомої цивілізації. Мабуть, це найестетичніший фільм про кінець світу за останні роки.
«Жінка, яка втекла» (режисер Хон САН-СУ, Південна Корея, «Фестиваль фестивалів») на цьогорічному Берлінському фестивалі здобула «Срібного Ведмедя» за найкращу режисуру. Це й недивно, адже Хон Сан-су — один з найобдарованіших і найвідоміших південнокорейських режисерів. Має американський та європейський вишкіл, зняв понад 20 картин. «Жінка, що втекла» — іронічна й елегантна робота про кількох подруг, які вирішують масу питань, від годівлі вуличних котів до стосунків з колишніми коханцями, від настирливих сусідів до жіночої дружби. Фрази повторюються, надаючи розмовам абсурдного відтінку, кольори скомпоновані ідеально, ненав’язлива стилізація під телесеріал виглядає гранично доречною, акторки грають стримано й блискуче, кіт грає геніально. Все так, як має бути у хорошому фільмі.
Особливо тішить, що національний кінематограф представлений на «Молодості» широко й різноманітно. Зокрема, наші фільми є у всіх трьох міжнародних конкурсах: у студентському — «Дім, милий дім» (Анна МОРОЗОВА), «Ми більше ніколи не заблукаємо разом» (Євген КОШИН, Україна-Туреччина), в короткометражному — «Бульмастиф» (Анастасія БУКОВСЬКА), в повнометражному — «Парфенон» (Мантас КВЕДАРАВІЧЮС, Литва-Україна-Франція). У Національному конкурсі самих лише короткометражок — 24. На окрему увагу заслуговують «Украі?нські прем’єри» — 8 повнометражних робіт, знятих протягом останніх 2 років.
На момент написання цього тексту (ранок середи) відбулося вже чотири прем’єри українських повних метрів. Два з них мають цілком красномовні назви: «Поїзд «Київ — Війна»» (Корній ГРИЦЮК) і «Хлопець війни» (Сипрієн КЛЕМАН-ДЕЛЬМАС, Ігор КОСЕНКО, Німеччина—Чехія—Україна). А втім, в обох випадках показана не війна, а наближення до неї.
Грицюк, чиє ім’я стало відомим після стилізованої під документалістику антиутопії «2020. Безлюдна країна» (2018), сам родом з Донецька. У потяг «Київ-Костянтинівка», власне й відомий як «Київ-війна», він сідає, аби зробити зріз суспільства, так чи інак прив’язаного до війни — спілкується з провідниками й пасажирами. Хтось за Зеленського, хтось проти; є «ватники», є й патріоти України. Багато людей, травмованих війною, а є ті, хто її не помічає, цілком комфортно замкнувшись у власній «мильній бульбашці». Грицюку вдалося зібрати вражаючі історії, змалювати гарні портрети, але, здається, місцями він не знає, як дати раду з настільки рясним і розмаїтим матеріалом, який таки не склався у цілісну оповідь.
«Хлопець віийни» — робота набагато більш камерна. Сипрієн Клемон-Дельмас та Ігор Косенко познайомилися в кіношколі ESCAC в Іспанії та вже мають досвід співпраці. Сипрієн — фотограф і кінематографіст з Парижа. Займається соціальними проєктами, серед яких — кіномайстерня для ув’язнених. Режисер Ігор Косенко народився в 1983 в Україні. Навчався в Американському інституті кіномистецтва, працює кінооператором в Лос-Анджелесі.
Герой — вісімнадцятирічний Артем, етнічний росіянин, одержимий зброєю та військовою справою, з родини військових. Його батько загинув у Афганістані, брат служить у ФСБ, сам Артем вирішує піти в добровольчий батальйон захищати Україну. Весь фільм бачимо його підготовку, його бігання з автоматом, навчальні стрільби з пістолета під наставництвом діда — ветерана іншої війни, Другої світової. А також — його стосунки з матір’ю, представленою стурбованим голосом у телефоні, з дівчиною Машею. Сипрієн та Ігор начебто лише спостерігають, пускають сюжет за плином щоденної рутини, але саме це повсякдення вхоплюють і передають з такою кінематографічною переконливістю, що до останнього моменту сумніваєшся — це ігровий фільм чи ні. Артем все ніяк не потрапить на передову, навіть у фіналі сидячи на ліжку в казармі і доволі вміло передаючи звуки стрілянини губами. Але війна вибухає вже за кадром — канонадою та вибухами, на заключних титрах, і це справляє набагато сильніше враження, аніж справжній бій перед нашими очима.
Завершення фестивалю й роздача призів відбудеться у суботу, 29 серпня. Фільмом закриття стане повнометражний дебют Ірини ЦІЛИК «Земля блакитна, ніби апельсин» (див. «Я взагалі не почуваюся дорослою» — «День», 23.01.20), удостоєний у січні призу на авторитетному американському кінофорумі «Санденс», а на днях висунутий від України на здобуття Європейського кінопризу, відомого також як «європейський Оскар».
Детальніший звіт про «Молодість» читайте в найближчих числах нашої газети.
