Коли урна з його прахом нарешті дісталася української землі, чимало людей полегшено зітхнули, — вони виконали останнє прохання Якова Гніздовського, митця, чия художня спадщина (на відміну від душі, та вже тепер і праху) у більшості своїй не належить Україні. І, напевно, на жаль, вже ніколи не належатиме...
Такого ж листопадового дня, лише 20 років тому, його серце перестало битися. Він пішов тихо, так само, як і жив. (Його гучного, роздратованого голосу ніхто й не чув ніколи.) Проте він не був мовчазним і тихим у мистецтві — в 50-ти музеях Америки знаходяться його твори. Як стверджує Джон Гербст, посол США в Україні, вони «становлять коштовну частину колекцій наших найкращих музеїв, зокрема Національного музею американського мистецтва, Музею образотворчого мистецтва в Бостоні та колекції Білого Дому.» Сам Джон Гербст щодня проходить у своєму офісі повз його шість робіт і надихається відчуттям гармонії світу, надія на яку підтримує кожного з нас. До речі, саме Гербст доклався до того, щоб урна з колумбарію єпископальної катедри св. Івана Богослова у Нью-Йорку була, нарешті, перенесена на Личаківський цвинтар у Львові. Щоправда, до цього йшли довгих 20 років — дипломатичні перемовини, листування, безкінечні узгодження та подолання перепон... «Ви думаєте, це було так просто?» — запитав мене Роман Ференцевич, який 35 років товаришував із художником і зусиллями якого Гніздовський теж таки дістався України. Та чи знає Якова Гніздовського Україна? Та Україна, якої він прагнув і без якої не міг (не дивлячись на визнання, вдалий шлюб, дітей та онуків) бути щасливим на всі сто на чужій землі? Інакше б не написав у переддень своєї останньої виставки відвертих та дещо сумних рядків, відповідаючи на питання, чого він не малює людей, а все більше тварин, птахів та рослин?
«Це парадокс, що у такому великому місті як Нью-Йорк, де від людей прямо переливається, майже неможливий контакт з людьми. Для митця, зацікавленого людською постаттю, це творить великі труднощі. Митець або змушений іти у природу і там шукати моделi, або замкнути себе у свій внутрішній світ абстрактної думки.
...У природі, між людьми, рослинами і звірятами, не було стільки проблем, скільки було з людьми. Мешканці Зоологічного городу на Бронксі, куди я все частіше заходив, не цікавилися, — як це робили люди — моєю мистецькою орієнтацією, і зовсім не дбали про те, чи я був реалістом, експресіоністом, чи абстрактним митцем. Вони були байдужі, коли я дав їм дещо пересадний вираз, не хвилювалися і не показували ніякого роздратування, коли завважили на моєму шкіцівнику, що вони не були такі молоді, як вони думали. Крім того, як моделі, вони не вимагали багато, вони вдоволялися горішками, які тут називаються «peanuts».
Коли ще звірята до часу показували свої примхи, силуючи митця чекати до часу, поки вони схотять співпрацювати й сидіти спокійно, то дерева і рослини були майже ідеальними моделями. Між ними і митцем були цілковито гармонійні відносини, які тільки дощ і сильний вітер були в стані заколотити.
Звірята і дерева початково були в мене тільки заміною людської фігури. Але коли вони й були моєю другою Любов’ю, я знайшов у них стільки цікавого і стільки краси, що вони стали майже моєю першою...»
«Чи залишився він у своїй творчості українським художником?» — запитують одні і дорікають йому підписи на роботах: Жак Гніздовський. А другі відповідають: він був настільки талановитим, що не загубився у безмежному мистецькому морі, позначеному різним кольором шкіри, соціальними переконаннями і світоглядною позицією. А Жан? — так кликала його дружина, теж українка, яка власне й добилася того, що прах чоловіка був перевезений в Україну, що вийшов каталог і що сьогодні є можливим отримати Україні його роботи, які ще зберігаються родиною.
Американці ж трактують Якова Гніздовського так: він продовжує традицію багатьох інших американських іммігрантів, які об’єднали мистецькі традиції своїх країн з енергією Нового Світу, щоб сплести гобелен, який збагачує всіх нас і зближує наші народи.
...Яків Гніздовський народився 27 січня 1915 року в селі Пилипче на Тернопільщині. Хист до малювання проявився ще під час навчання у середній школі: це були невеликі начерки людей, краєвидів, домашніх тварин. У 1933 році Гніздовський переїздить до Львова, і тут обдарований та енергійний юнак активно включається в мистецьке життя, увійшовши до молодіжного крила Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). Прекрасний карикатурист Едвард Козак залучає його до ілюстрування львівської газети «Новий час» та журналу «Комар». Його малюнкам вже тоді була притаманна точність лінійної побудови та ретельне опрацювання деталей.
Талант молодого графіка був оцінений меценатом і великим знавцем мистецтва митрополитом Андрієм Шептицьким, який надав Гніздовському стипендію для продовження художньої освіти.
1938 р. Гніздовський вирушає до Варшави, де в Академії мистецтв наполегливо студіює малярство та графіку. З початком Другої світової війни він переїздить до Загреба. Цей період навчання в Хорватії сам Гніздовський характеризує так: «Це — реалізм (казали, що він сучасний), але він швидше схилявся до історизму, може тому і нагадував сучасний. Мої тодішні уподобання у малярстві оберталися біля Брейгеля, Ель Греко і Дюрера — у графіці».
Наступним етапом життя та творчості було перебування в Мюнхені. Тут він налагодив контакти з українською громадою, ілюстрував популярні серед української діаспори видання «Арка», «Грань», працював над афішами, підручниками, рекламою, захоплювався екслібрисами.
У 1949-му Гніздовський переїжджає до Сполучених Штатiв і там першим його кроком до справжнього успіху стала нагорода за дереворит, що експонувався на виставці графіки в Міннеаполіському інституті мистецтв. Друга нагорода — за малярський твір на торгівельно-промисловій виставці штату Міннесота — підштовхнула його до думки переїхати у Нью-Йорк і займатися виключно мистецтвом. Чимало років він експериментує, шукає власний почерк; як і кожному емігрантові, йому не так просто живеться і не так просто дістається визнання. Важкими зусиллями, шляхом багатьох спроб та помилок, художнику вдалося знайти свій мотив та виробити власний стиль, підпорядкований ідеалам краси, логіки та порядку. Пошуки мотиву тривали довго, поки Гніздовський не відкрив для себе красу самих звичайних речей. З цього часу провідними у його творчості стають рослини та анімалістична тематика і дуже рідко зустрічається краєвид та портрет.
«Може, це трапляється й іншим, але коли я гляну назад, мені рідко довелося працювати над тим, чим в даний момент я був найбільш зацікавлений. Більшість моїх занять накидали обставини. Але я певний, що це не тільки так було зі мною.
Вже довгі роки мені залишився у моїй пам’яті образ молодої француженки, що сиділа у вузькому, виложеному білими кахлями заглибленні і через вісім годин щодня продірковувала людям квитки до паризького метро. Ця позиція, напевно, не була її мрією та гарячим бажанням. Мабуть більшість людей — хотять вони того чи ні — змушена сидіти у подібних до паризького метро заглибленнях. Але дивно, я не жалію за тим, часом навіть радий і маю почуття вдячності обставинам, що штовхали мене у те поле, яке без того я правдоподібно ніколи б не знайшов. Це тільки підтверджує помічення, яке я вже давно зробив, що обставини часто більше піклуються нами, ніж наші найгарячіші бажання і прецизно обдумані пляни».
Цей лист Гніздовського вперше друкується в Україні. Його привіз до Львову Роман Ференцевич, який тепер ще й розмірковує над тим, як збільшити кількість творчих робіт свого друга в Україні. Остання виставка, що експонується нині у приміщенні Національного музею у Львові, об’єднала твори зі збірок Національного музею України, Національного музею у Львові, Тернопільського краєзнавчого та художнього музеїв, куди родиною з далекої діаспори свого часу були люб’язно передані його твори. І хоч так багато інституцій доклалися до організації виставки, вона все ж таки не є великою. Україна Гніздовського лише пізнає. Однак, і це головне, — вона не втратила його остаточно. На щастя! Бо не про кожного митця можна сказати словами відомого українського художника Петра Андрусіва: ...«Гніздовський не пішов на компроміс ані сам із собою, ані з своїм оточенням, легковажачи погонею за дешевою популярністю і легко здобутим розголосом. Цю безкомпромісовість видно у всіх елементах його творчості, видно у виборі тематики, як також у старанні і селективності художніх засобів. Гніздовський дивиться на світ предметів в особливій спосіб, і у виборі їх разючо нескомплексований.»
