У Національній філармонії відкрила й завершила вечір музика Равеля — «Шляхетні й сентиментальні вальси» й симфонічна поема «Вальс» у виконанні Національного симфонічного оркестру України під орудою Володимира Сіренка. Оркестранти працювали на тій висоті, яка дозволяє максимально відчути все багатство й казкову красу мелодій французького імпресіоніста — немов зустріти квітень у Парижі.
І ось на сцену вийшли піаністи Вадим Руденко і Микола Луганський. Про цих музикантів кажуть, що вони — зірки нового піанізму. Уродженець Краснодара (1967) Вадим Руденко вперше сів за фортепіано в чотири роки, у сім — дав свій перший концерт, а Микола Луганський (1972, Москва) грати почав у п’ятирічному віці й уперше виступив соло на великій сцені в 13. Обидва вчилися в професора Московської консерваторії легендарного Сергія Доренського, а сьогодні вони солісти Московської філармонії. Лауреати найбільших міжнародних конкурсів й учасники зіркових фестивалів, піаністи співпрацюють із найпрославленішими колективами, виступаючи в найкращих залах планети. Музиканти часто грають разом — їхній дует склався ще в роки навчання в консерваторії, а до репертуару входить практично все, що написане для такого складу.
Прозвучали два концерти для двох фортепіано з оркестром — мі-бемоль-мажор Моцарта і ре-мінор Франсіса Пуленка. Піаністи вели діалог бездоганно, відкриваючи в хрестоматійному моцартівському концерті високу простоту й мелодійність, які присутні в справжньому мистецтві. А який гарний був, стрімкий, дзвінкий Пуленк — технічно прекрасний звук, віртуозні пасажі солістів, що супроводжувалися глибокою, чистою грою оркестру.
Овації не вгавали й артисти, уже без оркестру, двічі бісирували, виконавши другу частину Другої сюїти Рахманінова та «Ямайську румбу» австралійського композитора Артура Бенджаміна.
Після концерту в гримерку прибігли студенти, їх було чимало, а в двері все заглядали нові, входили, просили сфотографуватися разом, брали автографи... Збентежила душу одна сцена. Хлопець років шістнадцяти, звертаючись до Миколи Луганського, не помічаючи нікого довкола, говорив: «Я щасливий, що бачу вас. Ви — мій кумир»!
Недавно в Чернігові відбувся міжнародний фестиваль «Сіверські музичні вечори» (див. «День» в №52). Вадим Руденко й Микола Луганський — його постійні учасники. Причому, Руденко був гостем найпершого форуму й за 10 років виступив 21 раз! На нинішньому ювілейному Х фестивалі він, разом з оркестром «Філармонія» (диригент Микола Сукач), виконав п’ять концертів нового проекту «Усі концерти Сергія Рахманінова». А виступ Миколи Луганського закривав Чернігівське свято музики творами Бетховена та Чайковського.
Про найяскравіше враження на «Сіверських музичних вечорах» Вадим РУДЕНКО зізнався: «Цей фестиваль — дітище диригента Миколи Сукача. Він — у всіх проявах — приваблює й захоплює, у мене маса друзів в його оркестрі. Мені дуже подобається грати в Чернігові! До речі, маю багато друзів і в Києві — педагоги Мальвіна Зарудянська, Анатолій Ільїн, Валерій Козлов, піаніст Юрій Кот і, звичайно ж, Володимир Сіренко, з яким ми часто виступаємо». І подякував теплій українській публіці. Невдовзі Вадим Руденко знову приїде до Києва для участі в роботі журі Міжнародного конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. Потім його чекає концертний тур по Росії — Петербург, Єкатеринбург, Казань, Нижній Новгород, а після вирушить до Бразилії, де виконуватиме Шопена.
— Потяг до Чернігова я відчув, коли познайомився з диригентом Сукачем. І, звісно, відчув чарівливість особи Миколи Васильовича, його життєлюбність, його різнобічні таланти. У нього дуже добрий оркестр. Чернігівська публіка — чудова, справжня. А ще я побачив дивовижне старовинне місто, — сказав «Дню» Микола ЛУГАНСЬКИЙ.
— Миколо, на київському концерті ви з Вадимом Руденком виконали Моцарта, викликавши овації публіки. Слухаючи Моцарта, неможливо не ставити собі питання — в чому таємниця цієї музики, яка дарує людям радощі з першої ноти?
— На мій погляд, уся справа в ступені його геніальності. Це була найобдарованіша музично людина, яка коли-небудь жила на землі. Хтось зі мною не погодиться, хтось назве Баха або мого улюбленого Рахманінова. Але я гадаю, що саме так і було, судячи з того, що Моцарт створив і з того, скільки створив за своє вельми коротке життя. Це була людина, у якій усе горіло — музика й та досконалість, із якою він писав. Йому це було дано з дитинства — саме той рідкісний випадок, коли не потрібно нічим жертвувати, аби створювати геніальну музику. Але пояснити це абсолютно неможливо, потрібно лише слухати й усе.
— На вашу думку, чи відрізняються слухачі нового часу від тих, що заповнювали концертні зали, наприклад, у 1970—1980 роки?
— Зараз, я гадаю, слухач класичної музики якісно не змінився, бо це завжди вчинок: людина йде не на футбол, рок-концерт або розважальну програму — йде на концерт класичної музики, коли від нього самого вимагається духовна робота. Якщо людина свідомо робить цей вибір, вона вже гідна пошани, тому я б не сказав, що якість публіки тоді була вища, а зараз стала нижча. У ту мить, коли слухають класику, люди стають кращими. Мені здається, усім притаманно прагнути до чогось, що вище за них, що їх підіймає над буденним рівнем. Для мене особисто це найпряміше спілкування з Богом, але кожен має своє ставлення. Напевно, це, все-таки, найвища насолода. Чиста. Від слухача я очікую доброзичливого ставлення й неодмінно співтворчості. Порівняно з тією музикою, яка звучить, ми з ним рівні й разом беремо участь у створенні концерту.
— Що потрібно піаністові для творчого натхнення, окрім таланту й щоденної праці?
— Є постійні враження — художні, життєві, і сказати, що важливіше, не готовий. Надихають найрізноманітніші речі — знаєте, може надихнути красиве обличчя або архітектура, прочитана книга, запис, який давно не слухав, або новий музичний твір. Узагалі-то, навіть якщо твір добре знайомий, потрібно завжди зустрічатися з ним наче уперше. І — по-справжньому! — так і відбувається. Коли виходиш на сцену, вже не існує ні того, що було до, ні того, що буде після, а є лише оця мить — і це неначе зустріч уперше. Тому, чесно кажучи, я не можу зрозуміти, як може це стати рутиною. Здається, це завжди подія, завжди по-новому — краще або гірше, завжди й ризик, і якісь утрати, і якісь знахідки.
В останні місяці я дуже багато грав за кордоном — у Франції, Англії, Америці, Італії. За два з гаком місяці — 25 концертів. Зараз більше виступатиму в ближньому зарубіжжі, у Санкт-Петербурзі, Пермі, на Уралі, у Москві. А в травні вирушу в далекі країни — відбудуться концерти в Барселоні, Лондоні, Нью-Йорку та Філадельфії.
