Це твір німецького драматурга Сергія Гьослера. На афіші зазначено, що це «комедія про двох хлопців, які розмовляють про дівчат». А якщо докладніше, то не тільки про дівчат, а й про інші «високі матерії»: алкоголь, гомосексуалізм, про щастя, про сенс і повноту існування. Для них уся ця розкіш дефіцитна, бо обоє живуть у лікарні, де опинилися з дуже невтішними діагнозами. Це хлопці з обмеженими можливостями.
П’єса, чесно кажучи, теж трохи з обмеженими драматургічними можливостями, вона занадто розмовна, в ній забагато банально-важливих істин. Втім, це компенсується надзвичайною інтенсивністю акторського самовияву. В ролях — відомі молоді актори та музиканти Богдан Буйлук (Ікар) та Владислав Онищенко (Френсіс). Вони працюють як злагоджений музичний дует.
Видовище віддає не богадільнею, а життєрадісним карнавалом. Робота артистів мимоволі змушує згадати двох давньогрецьких богів, покровителів мистецтва. Ось Діоніс (Богдан Буйлук) — живе втілення буйної натури, що ще не вміє себе виразити. А ось Аполлон (Владислав Онищенко) — бог спокійного, світлого й врівноваженого інтелекту. Якби не це, вистава залишилась би на рівні п’єси, простої, правильної й вельми передбачуваної, хоч і з деяким нальотом наївної епатажності.
У підсумку, можливо, перед нами й не режисерський шедевр, але принаймні — добра терапевтична вистава, необхідна молодій публіці. Сам Стас Жирков вважає, що цю постановку передусім треба показувати старшокласникам, бо в їхньому віці філософствувати так само важливо, як і цілуватися.
Наступний показ вистави відбудеться 1 березня.
