Про геноцид голодом українського народу опубліковано немало наукових розвідок, публіцистичних статей, живих свідчень, художніх творів, як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Проте ця страшна трагедія, яка забрала мільйони людських життів і, по суті, створила сьогоднішнє постголодоморне, посттоталітарне суспільство (за висловом американського багаторічного дослідника Голодомору Джеймса Мейса), продовжує глибоко хвилювати людей, а особливо митців різних жанрів.
У Львові, у поминальні дні Голодомору, відбулося щонайменше дві події, які високомистецькою мовою розповіли про ті страшні злочини майже столітньої давнини.
Львівська обласна філармонія на вшанування пам’яті мільйонів невинно убієнних представила монументальний шедевр австрійського композитора Густава Малера – Другу симфонію, якою спадкоємець традицій Бетховена, Шуберта й Брамса завершив віковий період розвитку симфонії й відкрив шляхи для майбутнього. Глибоко філософський твір ставить вічні питання життя і смерті. Але композитор робить виразний акцент на воскресінні. Цей величний твір написано на слова самого Малера і на рядки з оди Фрідріха Готліба Клопштока «Воскресіння», які могутньо звучать у фіналі симфонії, переконуючи слухача, що життя завжди перемагає смерть і навіть найбільші трагедії не здатні приборкати непроминальну енергію буття. Глибокий задум композитора втілили Симфонічний оркестр Львівської філармонії (головний диригент Тарас Криса, США - Україна), Галицький камерний хор (керівник хору Василь Яциняк) і солісти – Христина Макар (сопрано) і Тетяна Вахновська (мецо-сопрано). Найвищу емоційну коду звучання твору забезпечило талановите високопрофесійне диригування маестро Теодора Кучара, відомого у світі американського диригента українського походження. Сьогодні він – музичний директор і диригент Філармонічного оркестру Фресно і камерного оркестру Рено, директор оркестрової школи музичного фестивалю у Кенті, художній керівник фестивалю камерної музики Невади (США).
НАЙВИЩУ ЕМОЦІЙНУ КОДУ ЗВУЧАННЯ ТВОРУ ЗАБЕЗПЕЧИЛО ТАЛАНОВИТЕ ВИСОКОПРОФЕСІЙНЕ ДИРИГУВАННЯ МАЕСТРО ТЕОДОРА КУЧАРА, ВІДОМОГО У СВІТІ АМЕРИКАНСЬКОГО ДИРИГЕНТА УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ / ФОТО З FACEBOOK НЕДИ НЕЖДАНОЇ
Трагічна тема була не менш глибоко представлена уже словом і пластико-шокуючою виставою «Голос тихої безодні» (автор Неда Неждана, яка була присутня на цьому дійстві). Моновистава здійснена «Театром у кошику», яку створили режисер Ірина Волицька і артистка Лідія Данильчук. Дійство відбулося у театрі «Люди і ляльки». Глядачі пережили цілу гаму почуттів: любові, ненависті, тваринного страху, безмежного болю, нелюдської агресії, байдужості, зневіри і великої духовної сили, яка зуміла перемогти граничну лінію знелюднення героїні вистави, зупинити її на краю безодні.
Органічно, в одному експресивному пориві сплелися образний поетичний текст драматурга, лаконізм на пограниччі з аскетизмом режисерської мови, глибока пластична виразність і заморожуючий драматизм слова актриси. Мимоволі виникало відчуття античної трагедії. Цьому сприяла як сценографія, так і стилізований під античність одяг героїні. Особливо гостро і пронизливо на глядача подіяв метафоричний образ зламаного крила птаха із казки «Івасик Телесик». За словами Неди Нежданої, саме цей образ, який прийшов до неї уві сні, надихнув її на написання п’єси про Голодомор, воскресивши у пам'яті розповіді бабусі про цей нелюдський жах і випробування на людяність. Воістину справжнє мистецтво спроможне викликати катарсис співпережиття, духовного очищення і воскресіння віри у людину і життя.
