1960 року здобув фах художника, закінчивши Київський художній інститут. У місті над Дніпром він зустрів свою другу половину — Тамару Іванівну Неходу, з якою живе у щасливому шлюбі вже 54 рік. Столиця України стала тим місцем, де митець здобув визнання, створивши впродовж творчої кар’єри тисячі робіт у царині книжкової графіки, живопису, художнього дизайну.
— Рафаелю Зейнуровичу, ми зустрілися у вашій майстерні, в якій багато рідкісних книжок, які б зацікавили будь-якого бібліофіла...
— Сподіваюся, у них можуть викликати інтерес і ті видання, які свого часу проілюстрував, співпрацюючи з видавництвами «Дніпро», «Молодь», «Український письменник», «Веселка». На сьогодні в моєму творчому доробку таких книжок — понад три сотні.
— Наприкінці 1980-х великий резонанс викликав історичний роман «Золотий Ра» Івана Білика, який ви оформляли...
— Книжку 1989 року видала «Веселка», і вона мала повну назву «Золотий Ра. Геродотові історії у вільному переказі» з післямовою відомого літературознавця й перекладача Вадима Пащенка. Взагалі цікава передісторія оформлення цього видання. До мене зателефонував автор — Іван Іванович Білик і поцікавився, як я ставлюся до скіфів і що про них знаю. На той час тема присутності тюркомовних племен і народів, які мали дотичність до Київської Русі, перебувала у сфері мого дослідження. Коли І. Білик зрозумів, що я орієнтуюся у скіфській тематиці і як художник-графік цілком його влаштовую, одразу запропонував проілюструвати його роман «Золотий Ра». Я створив близько сотні ілюстрацій до цього твору, за який Іван Білик через два роки одержав Шевченківську премію.
ІЛЮСТРАЦІЇ Р. МАСАУТОВА ДО ПОЕМИ «ЛЕГЕНДА ПРО ДОНЬКУ ШАНА» ШАМСІ БАШТУ
— Твори яких ще українських письменників ви ілюстрували?
— За п’ять десятиліть роботи у книжковій графіці простіше назвати тих літераторів, видання яких я не оформлював. Мої ілюстрації можна побачити у книжках поезії та прози, авторами яких є Шевченко, Тичина, Рильський, Сосюра, Малишко, Бажан, Нехода, Олійник, Мовчан... Скажімо, Микола Бажан приймав мене у своєму кабінеті головного редактора Головної редакції Української радянської енциклопедії (нині — «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана. — Авт.) і вів переговори про оформлення перекладеного ним циклу віршів «Палестина, Палестина» видатного грузинського поета Іраклія Абашидзе. А для Бориса Олійника я зробив ілюстрації до його ліричної збірки «Відлуння», яка вийшла друком ще в 1970-х рр. Або збірка лірики «Протуберанці серця» Івана Драча, «Вибране» Івана Неходи, які побачили світ у видавництві «Молодь» у 1960-х рр. Варто згадати і перше видання роману «Собор» Олеся Гончара теж у моєму оформленні. До речі, з цими та іншими виданнями можна ознайомитися в Музеї книги і друкарства у Києво-Печерській лаврі, де всі вони зберігаються. Зараз збираюся працювати над ілюстраціями до книжки, яка присвячена Лесі Українці. І вона матиме назву «З висоти Кавказьких гір». У Грузії, а саме в Кутаїсі, де поетеса тривалий час лікувалася від сухот, вона написала низку чудових творів, які є надбанням усієї європейської культури. Як мені вдасться реалізувати цей творчий задум, покаже час.
— Цікаво, чому так звана половецька тематика дуже важлива у вашій творчості?
— Я народився у старовинному татарському селі Чапурники, розташованого на території нинішнього Світлоярського району Волгоградської області в Росії. Мій родовід сягає у глиб століть, коли ще у древньому Чернігові перебувала ставка булгарського князя Масаута Магути, котрий очолював військове формування, яке налічувало тисячу воїнів. Скажу більше. Про присутність племені булгар на території України-Русі ще за триста років до прийняття християнства оповідає поема «Шан кизи дастан» — «Легенда про доньку Шана», написана, як стверджують сучасні тюркологи, у 840 — 865 рр. визначним булгарським поетом Шамсі Башту. Цей унікальний твір можна прирівняти до всіх відомих пам’яток давньоукраїнської культури — «Слово о полку Ігоревім» чи «Повісті минулих літ». На жаль, про поему «Легенда про доньку Шана» сьогодні в Україні мало знають, що збіднює наше сприйняття історичного минулого Київської Русі. На початку 1990-х видавництво Міністерства культури Туреччини видало двома мовами — турецькою та російською — твір Шамсі Башту з моїми ілюстраціями. Сподіваюся, що нам вдасться невдовзі підготувати до друку цю дорогоцінну пам’ятку літератури й українською мовою. Повірте, вона того варта.
ІЛЮСТРАЦІЇ Р. МАСАУТОВА ДО ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ «ЗОЛОТИЙ РА» ІВАНА БІЛИКА
— Ви один із небагатьох вітчизняних ілюстраторів, удостоєних престижної мистецької премії імені Василя Касіяна. Мистецтвознавці високо оцінюють ваші графічні серії «Київ», «Париж», «Стамбул», створені не так давно. Ваші творчі інтереси поширюються далеко за межі України...
— Василь Касіян, Михайло Дерегус та Георгій Якутович для мене завжди були беззаперечними авторитетами в образотворчому мистецтві. Приміром, В. Касіяна дуже добре знали не лише в Україні, а й у Празі, де він навчався у Празькій академії образотворчих мистецтв і виставляв свої мистецькі твори у столичних галереях на початку 1920-х. Вважаю, що мені також пощастило у житті, коли двічі за контрактом із галереєю «Доган» мені випала нагода творчо попрацювати в Парижі, де моїм улюбленим місцем став один із центральних кварталів міста — Монмартр. Саме тут творили свої шедеври Ренуар, Ван Гог, Тулуз-Лотрек, Пікассо та інші видатні французькі художники. Планую в межах Європейського клубу художників України (творче об’єднання митців, засноване з ініціативи Р. Масаутова. — Т. Г.) організувати нинішнього року пленери у столиці ФРН — Берліні.
