Коли починає вечоріти, близько двох тисяч глядачів переправляються поромом до портової гавані, щоб на цьому індустріальному ландшафті з підйомними кранами і апокаліптичними металевими конструкціями на тлі безкрайнього зоряного неба подивитися найсенсаційніші театральні видовища з усього світу.
Справжнім хітом нинішнього фестивалю стала вистава «Хотазель» голландського театру Dogtroep.
Упродовж двадцяти років цей колектив мандрує світом, обираючи для своїх постановок найнесподіваніші для театральної гри території. Занедбана фабрика у Белграді, занесений снігом схил французьких Альп, скляний фасад шпиталю у Гроннінгемі — це лише деякі точки, в котрих театр вибухав феєрверком вигадливих ефектів, образною експресією, а головне — зворушував своїх численних глядачів рідкісним гуманізмом.
Dogtroep — інтернаціональний ансамбль, актори якого одночасно є музикантами, техніками і дизайнерами. Тут не існує диктату режисера-лідера, сюжет і трюки кожної вистави створює колектив на основі елементів різних світових культур, особистісного досвіду кожного учасника проекту, а також безпосереднього враження від конкретного місця, де відбуваються репетиції.
Минулого року, мандруючи Південною Африкою, «Догтруп» опинився у маленькому гірничому селищі Хотазель — місцині засушливій і спекотній. Там, біля останньої бензоколонки на краю пустелі Калахарі, зародився задум їхньої нової вистави.
Через деякий час театр зазнав лиха — через нещасний випадок на зйомках фільму у Франції загинули виконавець головних ролей майже в усіх виставах ансамблю Вейгер Вудсма і художник по світлу Марко Біагоні. Найтрагічніша подія з двадцятитрирічної історії Dogtroep поставила під загрозу роботу над виставою. Проте колектив вистояв і знайшов сили продовжувати роботу над своїм проектом.
Вистава Dogtroep стала болісною реакцією на трагедію: адже для акторів Dogtroep мистецький процес невідривний від реальності повсякдення. Екстремальні погодні умови, відлюдна станція відповідали настроям учасників якнайкраще. Гіркі почуття втрати й вразливості людини, дослідити природу яких було необхідно саме в той момент, стали пронизливим мотивом вистави.
В діяльності Dogtroep багато важить інтуїція, видовище конструюється не стільки раціонально, скільки за допомогою асоціацій, образи й навіть музичні теми провокують вигадані історії, які й складають сюжет вистав цього унікального вуличного театру. Істинний сенс містерій, які розігрує Dogtroep, відкривається завдяки не слову (текстові фрагменти мінімальні), а тиші й примхливому ряду виразних метафор і пластичних образів, що робить глядацьку реакцію глибоко інтимною і хвилюючою. Не дивно, що й герої вистави «Хотазель», прототипами якої стали наївні мешканці далекого африканського селища, хоч інколи й здаються прибульцями з інших планет, виявляються, зрештою, напрочуд близькими і зрозумілими публіці.
Dogtroep ненавидить фальш. Навіть використання справжніх води і вогню, жива музика, мікроавтобус, що вперто долає піщані дюни, реальні дерева, біля яких розгортаються деякі епізоди — все це допомагає акторам уникнути псевдоправди, тієї штучності та нарочитості, на яку хибують так багато сучасних митців. Вистава «Хотазель» — світлий реквієм на вшанування загиблих колег, смиренне примирення з їх втратою, мудрий і спокійний погляд в очі смерті. Вистава завершується у повній темряві, в якій видно лише зорі на нічному небі та їхнє відображення на мокрому піску. Тиша. І лише віддалений гомін мегаполісу нагадує про буденне життя.
Голландські актори не апелюють до нашого розуму чи інтелекту. Вони торкаються серця, заново відкриваючи нібито відомі істини про добро і зло, про кохання і ненависть, про радість життя і невідворотну смерть. Шкода лише, що, згадавши ці істини, ми забуваємо про них так скоро.
Амстердам—Київ
№187 01.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
