Письменник народився 8 листопада 1954 р. у Нагасакі (Японія), а світове визнання здобув у Великій Британії. Згідно з метафорично-афористичним визначенням Нобелівського комітету, К. Ішіґуро «у своїх повістях потужної емоційної сили відкриває безодню під нашим ілюзорним відчуттям зв’язку зі світом».
Кадзуо Ішіґуро у романах показує сучасну людину як травму, що виникає в результаті зустрічі двох різнорівневих світів, досвідів або ідентичностей. Культура для письменника — простір розривів. Він одним із перших у літературі відтворив досвід відчуження людини від культури, досвід розчинення, культурної та ідентичнісної гібридизації. Метафори болю й образи травм наскрізні в його творчості. Саме як письменник мультикультуралізму Ішіґуро увійшов до сучасних курсів англійської літератури, які викладають у всьому світі.
Цьогорічний вибір Нобелівської комітету, на відміну від минулорічного (тоді премію здобув Боб Ділан), важко назвати необ’єктивним, суперечливим або неочікуваним. Кадзуо Ішіґуро — один із найяскравіших прозаїків у сучасній літературі, тож ця відзнака здобула численні позитивні відгуки у медіа та в соцмережах.
Майстерність британського автора пов’язана з тим, що вся його творчість наскрізь інтермедіальна. Музичний інтертекст, подібно до творів Пауля Томаса Манна, приваблює, музичні екфразиси захоплюють тисячі читачів. Наталія Жлуктенко, багаторічна дослідниця К. Ішіґуро (її праці: «Ноктюрни Казуо Ішіґуро: транспозиція у постмодернізм», «Текстуальні стратегії роману Казуо Ішіґуро «Залишок дня»», «Топос у романах Казуо Ішіґуро» та ін. — мають важливе значення для розвитку англістики в Україні), наголошує на важливій ролі музичних кодів для розуміння психології та внутрішнього світу героїв у творчості К. Ішіґуро. Так, у романі «Залишок дня» (1989 р. твір здобув Букерівську премію) нестача музичних обертонів у характеристиці дворецького Стівенса «так само, як і в багатоплановій хронографії сюжету промовиста, адже й таким чином автор опосередковано передає внутрішню «глухоту» персонажа, скутість та емотивну бідність світосприйняття «ідеального дворецького». Музична палітра пізніших текстів Ішігуро багатша — музичні лейтмотиви та асоціації активно функціонують у «Коли ми були сиротами» (2000), «Не полишай мене» (2005). Музика ніби відтіняє ті травматологічні жахіття, які переживає людина, котра, потрапивши до іншого світу, змушена розчинитися, скинути шкіру, аби віднайти себе в ньому. Музика допомагає людині у прагненні гармонії, якої в сучасному світі досягнути неможливо. У «Віолончелістах», новелі «Ноктюрн», романі «Невтішні» герої шукають підґрунтя в минулому, сповненому індивідуальних і колективних травм.
Для творчості Ішіґуро загалом характерне зіткнення індивідуальної та колективної пам’яті. Герої прагнуть індивідуалізації, самозречення і самостворення в новій системі культурних цінностей, щоправда, досягають цього далеко не всі. Поляк Ян переживає зіткнення з травматичним минулим, Тібор сподівається на щасливий шанс у майбутньому. Н.Жлуктенко зауважує, що вибиваються з цього ряду «розбитих» і «нереалізованих» персонажів «кінозірка Лінді Гарднер та її випадковий знайомий саксофоніст. Обидва — пацієнти клініки пластичної хірургії в Каліфорнії, ці герої порозумілися між собою,зокрема з приводу болючої для обох теми мінливості артистичної слави, яка в сучасному світі дістається недостойним».
Ішіґуро — «свідомий мультикультураліст», він сам не раз зізнавався в інтерв’ю, що хоче бути письменником глобального світу. Замикання у просторі однієї культури для нього немислиме. Культурницький ізоляціонізм травмує, а відмова від свого не означає нівеляції етнічної ідентичності, просто на якомусь етапі ти розчиняєшся в амальгамі інших культур і голосів, якими живе, наприклад, сучасний Лондон.
Дебютний роман «Прозорий серпанок над горами» (1982 р.) здобув літературну премію Winifred Holby award саме «за найкраще втілення відчуття місця». Цей факт засвідчує, наскільки велику роль у творчості К. Ішіґуро відіграє простір, змішування топосів, проектування їх на мультикультурну перспективу. Його герої витворюють ідентичність, яка подібна до калейдоскопа. Ця ідентичність промовляє голосами різних культур, які й дають нову енергію для самопізнання і загалом для життя. Стівенс, головний герой роману «Залишок дня», — приклад взаємоперетину англійської та японської культур, які сукупно витворюють інакший тип світосприйняття. Ішіґуро прагнув у творчості органічно увібрати в себе автентичні місця англійського світу, ключові поняття, які визначають англійську спосіб життя. Проте «японськість» письменника все одно не нівелюється, вона простежується, скажімо, у назвах художніх творів. В оригінальні одного з романів К. Ішіґуро «An Artist of the Floating World» («Митець глевкого/плинного світу») наявне калькування одного з найвідоміших напрямів японського мистецтва — укійо-е, яке оспівує примарну красу швидкоплинного світу й асоціюється з портретами гейш, акторами театру «Кабукі», а отже, наштовхує на прочитання твору як орієнталістського або псевдоорієнталістського.
Кадзуо Ішіґуро — письменник «хисткого», «плинного» світу наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Етнічний японець став одним із найуспішніших авторів Великої Британії. 1983 р. його назвали одним із «найкращих молодих британських письменників». Крім того, він нагороджений премією «Вітбред» за роман «Митець із плинного світу» і Букерівською премією за «Залишок дня». Ішіґуро — віртуозний прозаїк, який став виразником мультикультуралізму в сучасній літературі світу поруч із такими авторами, як В. Найпол, С.Рушді, Х. Курейші та ін. Він уміє будувати захопливу розповідь, уміє занурювати читача у сконструйований світ, подеколи романтичний і сентиментальний, а подеколи жорстокий і холодний. Кадзуо Ішіґуро привчає читачів до делікатних спостережень, розвиває художній смак, його творчість — це передусім естетика, а вже потім проблеми сьогодення. Прозою Ішіґуро неможливо не захоплюватися, але вона смакуватиме тим, хто цінуює психологізм і літературу, яка розкриває людину на тлі часу.
