Уявіть, ви все життя мріяли побачити лондонський Біг-Бен. Приїхали, і виявилося — він у ремонтних лаштунках... Я бачив його багато разів, а тільки зараз почув, дякуючи реставраційним роботам. Пригадуєте старий англійський анекдот: «У ресторані над прірвою офіціант приносить відвідувачу кишеньковий годинник. Той його довго розглядає і спокійно кидає у прірву. По невеличкій паузі офіціант приносить настільний годинник. Дивак його розглядає, прислухається до бою і спокійно кидає у прірву. Коли офіціант несе годинник настінний, відвідувачі ресторану питають, що діється. Офіціант пояснює: просто чоловік любить споглядати, як летить час».
Лондон — королівська столиця. Здається, в усі часи найпривабливішим в такому статусі залишається казковість, дивний плин часу, іграшковість середовища. Зараз старовинні костели, палаци, башти, величні будинки і монументи видаються вправним макетом стародавнього міста, якому вдалося час зупинити. Маленький і коренастий, він не губиться серед кришталевих хмарочосів закруглених форм, які асоціюються з космічними кораблями, що обрали площадки для перепочинку.
Насправді ж вони тут заправляються, насичуються енергією земного життя з високим мистецьким вмістом.
Із Лондона нам треба було якнайшвидше добратися до Единбурга, на знаменитий фестиваль аби показати виставу КАМТМ «Сузір’я» «Привиди».
Поїзд затримала на три години дорожня пригода під Единбургом. Дорогою назад щось сталося під Лондоном і відправлення затрималося на три години. В основі театрального мислення лежить інтрига і звичайно подумалося чи не стоїть за цим щось пов’язане з різними поглядами на Брекзит різних частин Об’єднаного королівства.
З дитинства пам’ятаю притчу про англійську пунктуальність: дружній обід затримали на 10 хвилин, очікуючи одну з гостей. А тоді почали без неї, вирішивши, що з нею сталося щось надзвичайне. І справді, вона зламала ногу, що і з’ясувалося з її вибачень наступного дня.
Міський громадський транспорт усюди був абсолютно пунктуальним. А от затримання поїзда позбавило мене можливості побачити найяскравіший мюзикл сучасності «Гаррі Потер», який грається двома частинами в один день з чотирьохгодинною перервою на відпочинок.
Рівень сучасного драматичного мистецтва Лондона можна зрозуміти в Києві, подивившись постановки режисера К. Кашлікова в Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки «Вид з мосту» і «Загадкове нічне вбивство собаки». Вони жодним чином не копіюють однойменні лондонські вистави Іво ван Хове та Меріен Еліот, але мотив мистецького змагання подекуди у доволі конкретних рішеннях очевидний.
Оскільки один із київських театрів взяв до постановки модну п’єсу М. МакДонаха «Лейтенант з острова Інішмор» я вирішив її подивитися, незважаючи на яскраві спогади про потрясаючу постановку цієї п’єси трирічної давнини у Варшаві.
Мало не до вбивств та війни доводить фейк про насильницьку смерть улюбленого котика лідера патріотичного угрупування. Це і вся історія. Ідіотизм мотивації, форм поведінки її учасників сягає сарказму, який викликає постійний сміх глядачів.
Осміяння ницості ідеалів, здається, кращий діагноз їх носіям. Хіба не видаються гірко смішними сподівання на зброю нині в час найвищої цінності життя за всю історію людства?
Дуже довго реставрували шекспірівський театр «Глобус». Багато разів обходив його по колу та, на відміну від Біг-Бена, голосу його не чув.
І от нарешті попав на виставу «Отелло». На балконах, в ложах, як і в шекспірівські часи, сиділи люди грошовиті. Я стояв у круглому партері близько до сцени. Сьогодні це місце назвали б фан-зоною. Вистояти дві частини вистави не просто, та не для театрала з піввіковим стажем. Прекрасні актори, ніякої претензії на режисерські винаходи і абсолютно чітке посилання до сьогодення. Отелло — спортивний реформатор, Касіо теж темношкірий, — його кремезний охоронець. Яго — пенсіонер, досвід якого виявився нікому не потрібним, та й сам він негаджетна неміч. Він не плете павутиння, не розставляє капканів. Просто, як кажуть англійці, в кожної дороги своя калюжа.
До речі, коли я когось просив допомогти знайти свою дорогу в мандрах Лондоном — ніхто ніколи не відмовлявся. Взагалі, на всі звернення спершу мені відповідали прихильною посмішкою. Посміхніться кому-небудь незнайомому у Києві на вулиці — більшість прискорить рух від вас.
Ми живемо в складний час. Нам довірено зробити його щасливим для України, світу, людства. Залишилася дрібниця — відремонтувати зламане, почистити запилене і додати мелодію щастя.
