Нагадаємо, більше року минуло після оновлення експозиції та ремонтних робіт у головному музеї поета, а на-гора знову випливає тема: чи потрібен був ремонт, яка його якість і чому зник дух Кобзаря з нового приміщення? Лист із такими запитаннями підготували низка митців та музейників, зразок звернення на ім’я президента, прем’єра, спікера парламенту отримала і редакція «Дня». І, відверто кажучи, було здивування, чому цей лист з’явився знову і саме тепер? Якби це було півтора року тому, коли подібні листи були не рідкими, громадськість побоювалася, щоб ремонт не нашкодив музею, щоб оновлена експозиція не нівелювала значимість Шевченка, то можна зрозуміти причини для подібних звернень. Але зараз, коли музей вже живе за новими правилами, його поява дивує.
Підписали листа художник Анатолій Гайдамака, письменниця Людмила Таран, екс-директор музею Наталя Клименко, письменник Василь Портяк та ще з десяток експертів. Ті самі автори, які готували звернення річної давнини.
ВХІД — РОЗМУРУВАТИ, РЕМОНТ — ПЕРЕВІРИТИ, ДУХ ПОЕТА — РЕАНІМУВАТИ
Основні зауваження стосуються того, що архітектор Лариса Скорик виконала проект без конкурсу, виконавцями стали 24 будівельні організації, жодна з них не має ліцензії на роботи на пам’ятках культурної спадщини. «У результаті цього у палацовій споруді замурований головний вхід. Замуровано ще четверо дверей і ряд вікон, через що безцінні фонди музею — оригінали творів Тараса Шевченка, документи, меморії, стародруки тощо -опинилися у пастці. У разі непередбаченої ситуації колекцію музею евакуювати надзвичайно проблематично. Вона — під загрозою! Це також стосується відвідувачів і музейних працівників», — ідеться у листі. Не подобається колір фасаду і скляний атріум, який все ще не здано в експлуатацію, що негативно впливає на температурно-вологісний режим у головному приміщенні. Наостанок автори звернення вимагають розмурувати головний вхід та припинити широкий доступ відвідувачів до атріуму — на час, поки пройде перевірка ремонтних робіт у музеї. Для цього створити робочу групу під егідою Мінкультури. І ще -повернути у музей дух поета, бо, на думку авторів листа, осучаснений музей зовсім не дає «відчути Шевченка на повні груди».
«Ми писали листи з часу, коли почалися роботи, і відтоді ми не замовкали, — пояснює появу нового звернення голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський, на чиє ім’я мають приходити відповіді. — А спілка, відколи я керую, кілька разів звертались і до Мінкульту, і до слідчих органів. Готуємо вимоги, які будуть задекларовані, й, очевидно, у переліку вимог буде йтися про призупинення діяльності музею Шевченка (!),ретельну перевірку фактів, викладених у наших зверненнях, відсторонення на час перевірки директора Дмитра Стуса (а в листі ідеться про звільнення з посади. На наше уточнення Михайло Сидоржевський попросив бути конкретними у висловлюваннях. — І.Л.). Відповідно, фахівці мусять сказати, що реально зробити у цій ситуації. Бо Музей Шевченка — це національна святиня, і там має бути дух Тараса Шевченка, а його немає».
ДОЗВІЛЛЯ У МУЗЕЇ — «ЗА» І «ПРОТИ»
Як саме повернути присутність Шевченка у музей, автори листа ще не знають, але він із музею, начебто, не зникав. Особливо пишаються співробітники, що можуть виставляти акварельні роботи Кобзаря в оригіналі, про що до ремонту годі було й думати.
Незадоволені автори листа і тим, що музей перетворюється на заклад сучасного мистецтва, де відбуваються творчі, музичні, художні, поетичні та дипломатичні заходи. Для цього, на думку авторів, є інші приміщення. Але сучасні музеї саме так і живуть — поєднують свою просвітницьку місію із креативністю. Згадайте, у дитинстві вас часто водили до музеїв? І що запам’яталось? Експонати, стародруки, фотографії, книги, може, давні ікони? А якщо б вас повели у музей, а там квест із творчості письменника, якого якраз вивчаєте на уроках літератури, або конкурси читців поезії Шевченка? Враження були б зовсім інші, вочевидь.
Крім того, розкритикований атріум дає можливість потрапити до музею людям у візках, бо є спеціальні пандуси та ліфт. Запрацював дитячий центр, де займаються дітки з вадами здоров’я, проводяться екскурсії для слабозорих, а в руки їм дають пензель, яким писав поет.
Хоча співробітники визнають, певні недоліки в ремонті є, але краще так, ніж взагалі без нього. Співробітник Михайло Зубар доводить, що подібні перевірки, які ініціює спільнота, музей уже пережив — і від КРУ, і від Міністерства культури. Єдине, що уряд досі не розрахувався із генпідрядником, за державою ще висить борг на 18 мільйонів гривень. Але разом із тим музей відкрився, бо був наказ міністра культури, заклад наповнив себе життям, а кількість відвідувачів зросла в рази.
ДИРЕКЦІЯ ПЕРЕКОНУЄ: ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ В НОРМІ
Щодо замурованих входів-виходів із музею, директор Дмитро Стус переконує, що техніка безпеки відповідає нормам чинного законодавства. «Реконструкція, яка відбулася в музеї, полягала в тому, що в ньому з’явилася вентиляція, кондиціонування й якісне приміщення фондів. Була підведена система охолодження, це все, чого стосувалася реконструкція. Приміщення ми не чіпали. Був замурований головний вхід. Але він існував не з самого початку. Через той вхід не можна було зробити входу ні для інвалідів, ні для людей з вадами зору. У нас часом буває і тисяча, і дві тисячі людей», — розповів Дмитро Стус в ефірі «Радіо Свобода».
Архітектор Лариса Скорик, на адресу якої теж лунає критика ще з самого початку ремонту, вважає, що такі звинувачення — це спосіб привернути до себе увагу. Але насправді це більше схоже на особистісний конфлікт між колишньою командою, що керувала музеєм, та нинішньою. Обидві сторони сподіваються на об’єктивність висвітлення проблеми. Ясна річ, щось лишається за лаштунками несказаного і прихованого від ЗМІ та громадськості. Однак таке протистояння та взаємні звинувачення не роблять честі жодній зі сторін конфлікту. Тим паче, що одна з них не може достоту пояснити, чого ж хоче врешті-решт, інша — не хоче зайвий раз піднімати сто разів озвучену тему. Тому наше завдання — тримати руку на пульсі. Контроль та пильність ще нікому не завадили.
