Конфлікту передували збори трудового колективу, на яких присутні виступили з різкими заявами про те, чому не можуть більше працювати з Петром Ластівкою. Мовляв ображає підлеглих, принижує їх, а головне — через його репертуарну політику у театр не йде глядач. Зокрема найстаріший актор театру, заслужений артист України Олександр Пуц говорив про те, що художній керівник одноосібно визначає репертуар, не прислухається до думки інших щодо постановки, і все б нічого, якби це йшло на користь справі.
«Ми перетворюємося на театр юного глядача, бо на вистави «зганяють» то учнів шкіл, то училищ, — говорив він. — Із репертуару Ластівкою знято вистави, які мали постійний успіх не тільки у волинського глядача, а й у глядачів інших регіонів, де театр бував на гастролях. Чи чули ви, щоб глядачі купували програмки вже після завершення вистави? А у Чернівцях після вистави «У.Б.Н. В’язень сумління» люди придбали понад 90 програмок, бо їм стало цікаво, а хто ж ролі зіграв! Але цю виставу була поставлено не Петром Ластівкою, а Федором Стригуном зі Львівського театру ім. М. Заньковецької, який поставив ще «Неаполь, місто попелюшок» та «Наталку Полтавку», що збирали повні аншлаги. Мабуть, для нашого художнього керівника таке порівняння не підходило», — вважає О. Пуц, який на волинській сцені вже понад 60 років, зіграв понад 250 ролей і є тим актором, на якого, як кажуть, ідуть.
Звісно, на зборах колективу було висловлено до художнього керівника чимало й особистісних претензій. Бо у творчому колективу завжди є свої нюанси. По-різному можна сприймати закиди щодо того, що ось, мовляв, П. Ластівка придбав сорочки по 2500 кожна, яку під піджаком все одно не видно, чи що придбано було меблів на 40 тисяч для постановки «Ревізора», тоді як у театрі є свій столярний цех, і таке інше. Але сорочки, як пояснив Петро Ластівка, то вишиванки ручної роботи, і придбав він їх для театру, а меблі для «Ревізора» театральний цех начебто не зміг би виготовити. Він вважає, як пояснив в інтерв’ю волинському виданню «Таблоїд», що у театрі забагато акторів пенсійного віку, що його завдання — як художнього керівника — тримати дисципліну, а в колективі, де є, мовляв, ексцентричні особи, то не так просто.
Головне інше: хоч якими були б відносини у колективі театру, це глядача мало б цікавити менш за все. Та ситуація у театрі давно вийшла за його куліси. Волиняни на творчі потуги Петра Ластівки голосують ногами. На дитячі вистави зал завжди заповнений, а ті, які поставлені ним, збирають обмаль глядачів. Торік допомогти театру взявся благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк»: на 150 тисяч було придбано просто шикарних костюмів для однієї з вистав, фонд оплатив квитки на п’ять вистав, і зал був повний. Але і з таких вистав «на халяву» люди ішли.
Наразі відомо, що Петро Ластівка написав заяву на звільнення. Адже недовіру йому під час таємного голосування висловили понад 80 членів колективу, трохи більше 10 було за нього і дехто утримався. «Я написав заяву. Щоб ніхто не переживав, щоб не хвилювалися, що я буду судитися за місце... Послухайте, шановні, я вищий від цього. Тому що в мене є професія. Творення театру — це не балаган. Тому лишуся тільки, якщо виконуватимуть мої умови», — заявив режисер та зазначив, що виконає взяті на себе зобов’язання та поставить чергову прем’єру — виставу «Ревізор», але деякі учасники вистави не захотіли, тому вистави «Ревізор» не буде. «Мало того, я планував звільнитися після відпустки, але окремі актори вимагають мого звільнення раніше, або вони почнуть блокувати мене. Тому я піду раніше», — так заявив недавній художній керівник волинського театру виданню «Таблоїд».
Що зміниться з відходом із театру Петра Ластівки, покаже час. Але у Луцьку театр завжди був популярний і мав свого глядача. За винятком, звісно, останніх років...
До речі, 5 і 6 квітня театрали нашої столиці зможуть побачити дві постановки П. Ластівки — «За двома зайцями» та «Приборкання норовливої», які стануть останніми гастролями з ним як художнім керівником колективу.
