Перші життєві та творчі кроки видатного композитора, піаніста, диригента були зроблені на степових землях Донеччини. «Мені вона доводиться батьківщиною моєю», — писав у автобіографії Прокоф’єв про Сонцовку, де він народився і жив свої перші 13 років (нині це село Красне Червоноармійського району Донецької області). А своє рішення виїхати 1918 року до Америки супроводив у листі коментарем так: «Може статися, американці й дивитися не захочуть на російських сепаратистів, але ж я — уродженець лояльної України».
Витоки творчості композитора — у Сонцовці, сама назва якої символічна. Сонячне світло дитинства він проніс крізь усе своє нелегке життя. Із сонцем порівнювали Прокоф’єва його видатні сучасники Стравинський, Маяковський, Шаляпін, Мясковський. А поет Бальмонт відгукнувся на Третю фортепіанну сонату метафорою: «І в бубон сонця б’є непереможний скіф». Назву свого особистого альбому Прокоф’єв теж пов’язав із сонячним світилом — «Що ви думаєте про сонце?»
У Сонцовці почалися музичні заняття і перший творчий досвід Сергія: до 12 років він уже став автором трьох опер і кількох десятків фортепіанних «пісеньок». Тут почалися його професійні заняття із Р.Глієром. Згодом Глієр згадував, що часто слухали із Сергієм «гармонійні звуки чудових українських пісень». Додаючи: « І мені здається, ці дитячі враження повинні були глибоко запасти в душу чутливого до всього прекрасного хлопчика». Прокоф’єв підтвердить: «Можливо, що підсвідомо ці пісні проникли в мене».
Яскраві дитячі картини безкрайніх степових просторів, що зберігали таїни прадавньої культури, відобразилися потому у знаменитій «Скіфській сюїті», яку Прокоф’єв написав на основі свого балету «Ала і Лоллій» за сюжетами скіфської міфології. Теплом спогадів про степові простори і їхні дзвінкі пісні зігріта опера «Семен Котко». Разом із геніальним українцем — хореографом Сергієм Лифарем композитор створив 1930 року в Парижі балет «На Дніпрі». (У Гранд-опера він був перейменований на давню назву Дніпра «Борисфен».) Інтонаціями українського фольклору просякнута музика Прокоф’єва до кінострічки українського режисера І.Савченка «Партизани в степах України» і фільму «Котовський», одна з головних мелодій якого — пісня «Ой, ти Галю».
У 1916 році, з ініціативи і під орудою Р.Глієра, тоді вже першого директора Київської консерваторії, 25-річний композитор із великим успіхом виконав у Києві свій Перший фортепіанний концерт. Тоді ж він грав і для студентів консерваторії. Водночас, у Києві — як і скрізь, де звучала його музика — Прокоф’єв відчув нерозуміння і вороже ставлення тих, хто сприймав композитора як «музичного варвара і руйнівника традиційних устоїв».
Під час приїзду Прокоф’єва на Батьківщину 1927 і 1934 рр. його тріумфальні виступи відбувалися також у Києві. Тоді ж композитор передав Бібліотеці Академії наук свою фотографію із дарчим написом і рукописом ліричного фрагмента з Першого квартету. В ті роки лише Київський оперний театр наважився поставити один із найзухваліших його сценічних експериментів — балет «Блазень» (1928). Щоправда, за начебто «політичну короткозорість, нав’язування глядачам занепадницького буржуазного мистецтва і формалістичного дійства» балет зняли з репертуару, а його постановника М.Дисковського звільнили з посади. Саме в Києві відбулись найперші постановки шедевру Прокоф’єва «Попелюшка» (1948) і грандіозної музичної епопеї «Війна і мир» (1956). Також у Києві знайшов одне з перших у СРСР сценічних втілень балет-гротеск «Підпоручик Кіже» (1964). А спектакль Київської опери «Ромео і Джульєтта» було відзначено 1991 р. золотою медаллю Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО як краща сценічна інтерпретація цього балету.
На честь ювілею композитора Представництво Росспівробітництва в Україні та Національний комітет України Міжнародної музичної ради організували «Київський сезон С.С.Прокоф’єва». Ідея проекту і його організація належить директорові культурних та освітніх програм Представництва Людмилі Чижовій та автору цих рядків.
Упродовж трьох місяців у музичних театрах і концертних залах столиці звучали оперно-балетні, симфонічні і камерно-інструментальні твори композитора. Зокрема, на сценах Національної опери і Театру оперу і балету для дітей та юнацтва оживали безсмертні «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка», симфонічна казка «Петрик і вовк». У Національній філармонії відомі солісти — О.Полянський, Е.Болквадзе, Є.Румянцев та провідні оркестри України — Національний симфонічний під орудою Наталі Пономаренко і Володимира Сіренка, Симфонічний оркестр Національної філармонії під керівництвом Миколи Дядюри презентували всі п’ять фортепіанних, а також скрипковий, віолончельний концерти і Шосту симфонію Прокоф’єва.
У рамках «Сезону» відбулися також уже традиційні для Києва «Грудневі вечори» — 10 концертів і кінолекторій «Фільми з музикою Прокоф’єва». В залах Російського центру культури і науки усі покоління київської виконавської школи — учні й студенти Школи ім. М. Лисенка, Музичного інституту імені Р.Глієра, Національної музичної академії імені П.Чайковського і вже відомі солісти присвятили свої концерти «Пам’яті Прокоф’єва». Прекрасні музиканти квартету PostSkriptum і фортепіанний дует О.Зайцева — Д.Таванець відкрили для слухачів твори композитора, які майже не виконуються на концертній естраді. Вразила музично-літературна, із кінофрагментами, композиція «Війна і мир». Її представили М.Гаврилюк і автор — надзвичайно талановитий піаніст А. Ляхович, якому належить перекладення оперної партитури Прокоф’єва для фортепіано. Розкішно оформлена книжка-буклет «Київський сезон С.С.Прокоф’єва» розповідає про зв’язки композитора з Україною, про історію постановок його творів у київських театрах та про учасників заходу.
Минулоріч «Київський сезон» організатори присвятили 170-літньому ювілею П.Чайковського. Наступного року «Київський сезон» віддаватиме шану Миколі Лисенкові. Адже 2012-го виповниться 170 років із дня народження класика української музичної культури.
