Вона про українського письменника, філософа й археолога Віктора Петрова (Домонтовича), якого називають одним із найзагадковіших українських постатей ХХ століття. Автор книжки — відомий краєзнавець і письменник Микола Чабан — над своїм дослідженням працював шість років.
— Віктора Петрова недаремно звуть «Доктор Парадокс» — стільки протиріч у його біографії! Він народився 1894 року в Катеринославі, і саме цьому місту присвячений роман «Без ґрунту». Над книжкою «З роду Петрових» я почав працювати передусім тому, що про біографію Віктора Петрова мало що відомо», — розказав М. ЧАБАН. — У 1920-ті Петров разом із Валеріаном Підмогильним став основоположником жанру українського інтелектуального роману, а також романізованої біографії.
Він був також відомим філософом, який випередив зарубіжних історіософів, археолог та етнограф — ще до початку війни Віктор Петров обіймав посаду директора Інституту українського фольклору. Під час війни його бачили в окупованому Харкові у формі... німецького офіцера. Потім він опинився в Німеччині, де жив до 1949 року і знов несподівано зник, щоб згодом з’явитися в Москві, а згодом у Києві, де вчений працював в Інституті археології. Існують припущення, що Віктор Петров під час свого перебування за кордоном працював на радянську розвідку (після війни він був нагороджений орденом). Утім, досі залишається загадкою, чому його твори не видавались на Батьківщині аж до 1990-х. За версією Миколи Чабана, вони «не підходили під радянські лекала», оскільки були взірцями інтелектуальної прози. «Писати в дусі соцреалізму — це було не для нього», — каже дослідник. Нині про самого В. Петрова уже написані монографії як за кордоном, так і в Україні. Його творчість вивчається за шкільною програмою. Літературні твори Віктор Петров підписував псевдонімом: В. Домонтович, що литовською означає «той, хто каламутить», а філософські твори — псевдонімом Віктор Бер, що розшифровується як «біологічний еквівалент рентгена».
— Предметом свого дослідження я вибрав ту частину біографії Домонтовича, яка стосується Катеринослава, де майбутній письменник прожив до восьми років, а потім приїжджав у гості до дідусів. Родичі Домонтовича і зараз живуть в Орджонікідзе, Нікополі, Запоріжжі, Кривому Розі, Києві, — розповідає дослідник. Чабана цікавив не тільки родовід письменника, розуміння того, як вплинуло на нього середовище, в якому він зростав. Предки Петрових — селяни, пригнані свого часу з Калузької губернії на Придніпров’я. Згодом вони породичалися з родами священнослужителів Преображенських, Краснокутських, Китаєвих та інших. Не дивно, що були серед Петрових і ті, хто добре володів словом. Наприклад, в Одесі, де служив священиком батько письменника Платон Петров, вийшла його книжка «Слова, речи и поучення». Дідусь з материного боку — протоієрей Віктор Преображенський, ректор двох семінарій, регулярно друкувався в «Екатеринославских епархиальных ведомостях». Інших представників роду Віктора Петрова енциклопедії царських часів називають знавцями у галузі церковної музики та співу. Цікавим є й факт: дід Віктора — Мефодій Петров, який служив у церкві катеринославської земської лікарні, відспівував померлого там відомого фольклориста та етнографа Івана Манжуру. За радянських часів серед священицької родини були й репресовані: кузен Домонтовича — Микола Петров — палкий патріот України та член «Просвіти» потрапив до сталінських таборів. Микола Чабан розповідає, що дехто із сучасних представників роду Петрових навіть не знав про свого відомого родича. Після зустрічі з дніпропетровським краєзнавцем вони почали цікавиться своїм минулим, малювати генеалогічне древо, збирати документи і старі світлини. Дехто з нащадків роду живе на півночі Росії, в Сибіру й на Далекому Сході. Допитливому читачеві буде цікаво познайомитися з цією книжкою, бо з її сторінок постає відтворений час у живих особистостях. На жаль, наклад книжки складає лише 200 примірників(!), хоча її вже зараз можна знайти в бібліотеках. Сам Микола Чабан вважає, що непересічна особистість Віктора Петрова-Домонтовича заслуговує на те, щоб бути увічненою пам’ятною дошкою. Краєзнавець уже відшукав у сучасному Дніпропетровську старі будинки, пов’язані з долею письменника та його родиною. Також він продовжує збирати невідомі матеріали про В. Петрова в українських і російських архівах.
